—касуванн¤ у пострад¤нських крањнах табу на еротику принесло на ринок виданн¤ сх≥днословТ¤нського сором≥цького фольклору. «а останнЇ дес¤тил≥тт¤ в –ос≥њ зТ¤вилос¤ к≥лька зб≥рок еротичного фольклору та опис≥в еротичних обр¤д≥в . «наменита фольклорна зб≥рка уральц¤  ≥рши ƒан≥лова (приблизно з 1740 року), що м≥стить еротичн≥ в≥рш≥, тепер теж перевидана без скорочень . ’оча цей фольклор записано в рос≥йськ≥й глибинц≥, у ньому трапл¤Їтьс¤ чимало украњн≥зм≥в. ќсобливо давн≥ твори взагал≥ р¤сно пересипан≥ старокињвськими реал≥¤ми. ¬же видано окремою зб≥ркою ≥ власне украњнський еротичний фольклор: до книжки ЂЅандуркаї  вв≥йшли фольклорн≥ записи етнограф≥в ≥ письменник≥в, зроблен≥ по вс≥й ”крањн≥ у ’≤’ Ц на початку ’’ стол≥тт¤. «даЇтьс¤, поки що н≥чим себе не про¤вили б≥лоруси, хоча њхн≥й сором≥цький фольклор уже давненько видали пол¤ки у шостому том≥ семитомноњ сер≥њ запис≥в ћ≥хала ‘едеровського .
«вичайно, сором≥цький фольклор викликаЇ в у¤в≥ еротичн≥ образи Ц це функц≥¤ вищоњ нервовоњ д≥¤льности. ѕроте образн≥сть цього фольклору, за р≥дк≥сними вин¤тками (здеб≥льшого з≥ зб≥рки  ≥рши ƒан≥лова), сучасних еротоман≥в напевно розчаруЇ. ¬она мало розважальна. “а й лексика, ¤кась невинно дит¤ча Ц вс≥ от≥ руна, куни, сив≥ голубки, жолудики, гопа-гопа-гопасеньки Ц бл≥дне нав≥ть пор¤д ≥з каламбурами рекламних плакат≥в. Ђ¬≥зьми менеї Ц пропонуЇтьс¤ вам б≥л¤вка, щоправда, засторога м≥н≥стерства охорони здоровТ¤ нат¤каЇ, що реклама аг≥туЇ за Ђ∆итомирську на брунькахї. Ђ„олов≥чий Ц до к≥нц¤ї, Ц бешкетувато п≥дморгуЇ вусатик, показуючи пальцем на журнальчик ≥з пишною красунею на всю обкладинку. ≤ таке ≥нше.

ќтож, ви¤вл¤Їтьс¤, фольклорна еротика здатна х≥ба що нав≥¤ти закомплексованому гомо совЇт≥кусу горд≥сть за сексуальну повноц≥нн≥сть його нац≥ональних предк≥в. ¬идавц≥ захоплено пов≥домл¤ють про в≥дкритт¤ Ц мовл¤в, еротичний жанр ви¤вивс¤ значно розвинен≥шим, н≥ж ран≥ше вважалос¤ (а значить, в≥дкритим залишаЇтьс¤ питанн¤ про св≥тове л≥дерство!), Ц ≥ вбачають у своњй прац≥ високу м≥с≥ю: повертати народу схован≥ в≥д нього п≥сн≥. —ерйозна досл≥дницька прац¤ дуже в≥дстаЇ в≥д њхнього ентуз≥¤зму, тож поки хтось ≥з читач≥в смакуЇ або розчаровуЇтьс¤, хтось тим часом чухаЇ потилицю, м≥ркуючи, чи справд≥ його предки варт≥ пошани. Ѕо мусить тлумачити ц≥ п≥сеньки й в≥ршики на власний розсуд, а в них, кр≥м еротики, Ї чимало справд≥ непристойного й аж н≥¤к не спроможного пот≥шити нац≥ональну горд≥сть: њх переповнюють сцени насильств ≥ торг≥вл≥ людьми.

ѕро еротизм давнього сором≥цького фольклору

ўоби зрозум≥ти суть та обставини по¤ви сюжет≥в продажу людей, важливо правильно встановити жанров≥ особливост≥ давнього фольклору, де вони присутн≥. …детьс¤ про сором≥цький фольклор, отож найперше треба зТ¤сувати призначенн¤ в ньому еротики, Ц всупереч скепсисов≥ сучасноњ людини, ¤к≥й еротика видаЇтьс¤ лише розвагою, щодо використанн¤ сором≥цького фольклору ¤к ≥сторичного джерела.
«аписувач≥ завжди зазначали, що твори цього жанру були неодм≥нним складником вес≥льних та ≥нших обр¤д≥в ≥ ≥грищ, повТ¤заних з ≥деЇю продовженн¤ людського роду, ≥ не призначалис¤ дл¤ повс¤кденного житт¤. Ќав≥ть п≥д час вес≥лл¤ њх сп≥вали у вузькому кол≥ причетних до кульм≥нац≥њ обр¤ду Ц шлюбноњ ноч≥. –омантичн≥ й навантажен≥ соц≥¤льним зм≥стом п≥сн≥, що супроводжували публ≥чну частину обр¤ду, символ≥зували прощанн¤ з молод≥стю та соц≥¤льно санкц≥онували народженн¤ новоњ родини. ј еротичн≥ були покликан≥, по-перше, психолог≥чно п≥дготувати молод¤т до шлюбноњ ноч≥, а по-друге, ф≥ксувати њњ насл≥дки Ц факт утворенн¤ родини, заразом засв≥дчуючи чи заперечуючи д≥вочу цноту нареченоњ ¤к запоруку бездоганности шлюбу ≥, зрештою, добру прикмету.

«розум≥ло, конкретна розмова про статев≥ стосунки попросту не могла об≥йтис¤ без в≥дпов≥дного пон¤ттЇвого апарату. ј оск≥льки еротичний фольклор обертавс¤ навколо ц≥Їњ теми, то дл¤ нього ц≥лком лог≥чно стало нормою мати за д≥Їв≥ особи не людей, а њхн≥ статев≥ органи, ¤к≥ ставали метафорою людини. ѕ≥д цим огл¤дом така метафоричн≥сть авжеж не може трактуватис¤ ¤к ви¤в сексуальноњ розкутости, а тим б≥льше розпусти. Ѕа б≥льше, у фольклор≥ видно схильн≥сть уживати метафори ≥ дл¤ статевих орган≥в та статевого акту теж, прагнучи уникати њх в≥двертого називанн¤. ќсь, наприклад, ¤к звучало наставл¤нн¤ молодоњ перед шлюбом (≥з запис≥в ћихайла ћаксимовича):

 унко, голубко, шатайс¤, мотайс¤, не дайс¤!
Ц як мен≥ шататьс¤, мотатьс¤, не датьс¤,
 оли мен≥ батько вел≥в, коли мен≥ казала мати,
—ивому голубку дати чорную кунку мотати.

≈ротики тут м≥н≥мум, ≥ та вимагаЇ знанн¤ коду та хоч краплину у¤ви. “ака евф≥м≥чн≥сть Ї найкращим св≥дченн¤м того, що сусп≥льство вс≥л¤ко прагнуло сховати тањнство продовженн¤ людського роду в≥д непосв¤чених, передус≥м неповнол≥тн≥х. Ќав≥ть поширен≥ у повс¤кденному житт≥ еротичн≥ каламбури дозували й подавали еротику не в≥дверто, а в символах, ≥ лише в так≥й форм≥ вона вживалас¤ ¤к жарти ≥ дл¤ навчанн¤ молод≥.
“ут сл≥д ≥ще зазначити, що еротичний фольклор п≥д час обр¤д≥в виконувавс¤ зазвичай ¤к супров≥д ¤кихось ритуальних д≥йств. ÷е також зв≥льн¤ло в≥д потреби вживати в≥дверту еротичну лексику, адже зоров≥ образи могли ц≥лком компенсувати њњ в≥дсутн≥сть. ѕо сут≥, текстовий супров≥д був лише кодом до театрал≥зованого д≥йства, ≥, зв≥сно, це ще б≥льше заступаЇ справжн≥й зм≥ст еротичних фольклорних твор≥в в≥д непосв¤ченого читача.
ќтож у традиц≥йному сусп≥льств≥ спос≥б користуванн¤ еротичними образами фактично був дуже звужений. ѓх потребувала обр¤дова практика, повТ¤зана з культом родючости, але водночас њх ужиток ¤к потенц≥йно небезпечний дл¤ будь-¤кого сусп≥льства, мусив бути контрольований ≥ регульований ним. ÷е й зумовило характерну рису давнього еротичного фольклору: в≥н може бути грубий до огидного, але дуже р≥дко Ї см≥шний, Ц бо в≥н не створювавс¤ дл¤ пот≥хи. ÷е вже пот≥м, у салонах заможноњ публ≥ки, спочатку аристократ≥њ та двор¤нства, а п≥зн≥ше м≥щанства, еротика стала предметом жарт≥в ≥ розваг. “епер≥шн≥й еротизм народивс¤ в м≥ст≥ й досить недавно. ¬ середин≥ XIX стол≥тт¤ натурал≥зм нав≥ть теоретично обгрунтував необх≥дн≥сть еротики ¤к методу реал≥зму. ѕроте читач≥ роман≥в «ол¤, ћопасана, брат≥в √онкур≥в та ≥нших натурал≥ст≥в не обовТ¤зково шукали там критику соц≥¤льних негаразд≥в Ц адже еротичн≥ сцени захоплювали у¤ву не менше, може, нав≥ть б≥льше. ≤ хто хоче, читаЇ њх ¤к порнограф≥чн≥.  артину  урбе Ђѕочаток св≥туї (1866), ¤кщо знехтувати ≥дею, ¤ку вклав у нењ художник, теж можна зарахувати до порно. «розум≥ло, винайденн¤ фотограф≥њ та к≥нематографу одразу збагатило можливост≥ суто розважальноњ еротики, себто порнограф≥њ.

як≥сь в≥¤нн¤ еротичноњ моди дос¤гали й найзабит≥ших с≥л —х≥дноњ ≈вропи, де напевно не бракувало й власних талант≥в. “ак чи ≥накше зТ¤вл¤ютьс¤ жарт≥влив≥ твори, не повТ¤зан≥ з обр¤дами: анекдоти, в≥рш≥, частушки тощо. «гадан≥ в них соц≥¤льно-побутов≥ реал≥њ певних епох (козак, москаль) указують на час њхнього походженн¤. якщо в п≥сн≥ згадано бур¤ки, то скор≥ше за все њњ створено вже в друг≥й половин≥ XIX стол≥тт¤, коли поширилос¤ цукровар≥нн¤ та зТ¤вилис¤ плантац≥њ цукрових бур¤к≥в, ≥ саме тод≥ записано. ¬одночас виход¤ть з ужитку метафори, ≥ тому еротика стаЇ пр¤м≥шою, груб≥шою, хоча водночас ком≥чн≥шою. ќсь приклад ≥з запис≥в ѕлатона Ћукашевича, зроблених на ѕолтавщин≥:

—тоњть ѕилип за ступою,
“ел≥паЇ залупою.
ƒ≥вки кажуть: Ђ—е наш ѕилипї.
ј в≥н ¤йц¤ми Ц тел≥п-тел≥п.

ќй там за байраком
“ам сто¤ла баба раком.
ћоскаль думав, що каплиц¤,
—кинув штани, став молитьс¤.

 „утливо реагуючи на повс¤кденн≥сть, сором≥цький фольклор мусив в≥дбивати соц≥¤льно значущ≥ реал≥њ своЇњ епохи Ц отже, Ї п≥дстави оч≥кувати в≥д цих п≥сень ориг≥нальноњ ≥нформац≥њ про нењ. Ќайб≥льша завада у користанн≥ ц≥Їю ≥нформац≥Їю Ц њњ в≥дзначена вже закодован≥сть, ¤ка обмежувала сферу вжитку сором≥цького фольклору. ¬она може ви¤вл¤тис¤ на двох р≥вн¤х: у використанн≥ евфем≥стичних лексичних метафор ≥ в кодуванн≥ зм≥сту, не зрозум≥лого дл¤ читача, позбавленого змоги спостер≥гати самий обр¤д, що його супроводжували сором≥цьк≥ сп≥ви. –озкодуванн¤ фольклорноњ ≥нформац≥њ на обох р≥вн¤х ≥ Ї головним завданн¤м ≥нтерпретатора.
 ўе одна проблема Ц визначити часов≥ нашаруванн¤ у фольклорному твор≥: адже в≥д його створенн¤ до запису часом минали стол≥тт¤, ≥ п≥зн≥ш≥ виконавц≥ могли м≥н¤ти сюжети ≥ слова, передус≥м незрозум≥л≥. ѕроте закрит≥сть обр¤довоњ традиц≥њ робила њњ елементи, особливо римован≥ тексти, досить тривкими, ≥ вигл¤даЇ, що сором≥цький фольклор ц≥лком надаЇтьс¤ до анал≥зу методами ≥сторичноњ критики, ¤к будь-¤ке Ђсерйознеї джерело.

 упц≥ з ’олма

ѕ≥сеньку про Ђкупц≥в з ’олмаї знали по вс≥й ”крањн≥, њњ у р≥зних м≥сц¤х ≥ без ≥стотних вар≥¤ц≥й записали «ор≥¤н ƒоленга-’одаковський, ћихайло ћаксимович, ѕлатон Ћукашевич ≥ ’вед≥р ¬овк.

Ќањхали купц≥ з ’олма
ј питали: по чому вовна?
„орна вовна Ц
ѕо червоному сповна,
ј б≥ла¤ вовна Ц
ѕо золотому сповна.
–уно на руно клали.
¬ середин≥ д≥рки шукали.
“ицю-тицю у б≥лу вовницю,
”трапили червону криницю.

«акодован≥сть зм≥сту впадаЇ в оч≥ одразу, адже буквальне прочитанн¤ Ї н≥сен≥тницею. Ќасправд≥ це звичайна загадка. —инон≥ми Ђвовнаї ≥ Ђруної ¤к метафора статевих орган≥в ≥ ширше Ц людини Ї унормованою традиц≥Їю саме дл¤ вес≥льного еротичного фольклору. Ѕ≥лий ≥ чорний кольори напевно теж Ї кодовими. « прозорого контексту останн≥х р¤дк≥в (червона криниц¤) видно, що б≥ла вовниц¤ нат¤каЇ на незайману д≥вчину. ÷е наводить на думку, що цю п≥сню най≥мов≥рн≥ше сп≥вали п≥сл¤ шлюбноњ ноч≥ ¤к засв≥дченн¤ д≥вочоњ цноти нареченоњ. јсоц≥ювати д≥воч≥сть ≥ взагал≥ непорочн≥сть ≥з б≥лим кольором властиво багатьом европейським народам: досить пригадати б≥лу вес≥льну сукню нареченоњ. ћетафоричне вживанн¤ б≥лого кольору дл¤ означенн¤ чел¤д≥ теж ул¤гаЇ ц≥й традиц≥њ: так називалис¤ саме д≥вчата. ¬ украњнських народних п≥сн¤х сп≥валос¤: Ђ“атари/турки нападали Ц б≥лу чел¤дь забиралиї. ј чорна вовна могла означати не-д≥вчат, отже, або хлопц≥в ≥ взагал≥ чолов≥к≥в, або ж молодиць.
ѕод≥л Ђвовниї на чорну та б≥лу п≥дкреслювавс¤ р≥зницею в ц≥н≥. ’оч важко встановити напевно, що малос¤ на уваз≥ п≥д черв≥нцем (червоним), ¤кий призначавс¤ за Ђчорну вовнуї, але за Ђб≥лу вовницюї призначалас¤ ц≥на в золот≥. Ћог≥чний наголос фрази передаЇ ≥дею, що золотий був вищою ц≥ною, пор≥вн¤но з червоним.
јле що насправд≥ роз≥грано в ц≥й п≥сеньц≥ Ц торг з≥ сватами чи родиною жениха, ¤ких тут названо купц¤ми, а чи сцену работорг≥вл≥? «агальний характер д≥йства, описаного п≥сенькою, залишаЇ враженн¤ насильства, адже Ђруної Ї пасивним обТЇктом, ¤кий кладуть, товчуть (Ђтицю-тицюї), що зрештою к≥нчаЇтьс¤ кровТю. “ому купц≥ виступають радше насильниками, ан≥ж родичами. як≥сь асоц≥¤ц≥њ ≥з женихом були б виправдан≥, ¤кби про купц≥в не говорилос¤ у множин≥. ќтже, залишаЇтьс¤ розум≥ти купц≥в ¤к њх названо, а враховуючи њхн≥й товар ≥ д≥њ Ц работорг≥вц¤ми.
јле за ¤ких час≥в в≥дбуваютьс¤ описан≥ под≥њ й чому Ђкупц≥вї чекали з ’олма? ѕро ¤кусь особливу роль польського м≥ста ’елм (’олм) у работорг≥вл≥ н≥чого не в≥домо; те саме можна сказати ≥ про м≥сто ’олм на р≥ц≥ Ћоват≥ коло Ќовгорода. ћоже, назву передано помилково або вигадано? ™ св≥дченн¤ на користь помилки: куценька верс≥¤ ц≥Їњ самоњ п≥сеньки, ¤ку записав ѕавло „убинський, пере≥накшуЇ назву м≥ста на –омни: ЂЌањхали да купц≥ з –омна, ƒа питають: да по ч≥м вовна?ї. ќтже, ’олм Ц зм≥нена форма ≥ншоњ назви. якоњ?
—еред в≥рш≥в, ¤к≥ записав на ”рал≥  ≥рша ƒан≥лов, Ї один про куп≥влю нев≥льниц≥ в м≥сц≥, назва ¤кого дуже схожа на ’олм:

ј был ¤ на ¬олме, на ¬олме-горах, Ц
ј купил ¤ девоньку, да ”лкой зовут,
ƒал за девонку полтину да рубль...

≤снуванн¤ двох нев≥льничих ринк≥в ≥з под≥бними назвами, та ще й такими, що надовго запамТ¤талис¤, майже неймов≥рне. ¬≥рог≥дн≥ше, що ¬олма ≥ ’олм Ц це дв≥ форми назви того самого м≥ста (де т≥льки й м≥г бути ринок). ≤ саме така вар≥¤нтн≥сть початковоњ приголосноњ зустр≥чаЇтьс¤ у словТ¤нських формах вар¤зьких ≥мен Helgi (ќлег, ¬ольга) та Holm (ќлма Ц в Ђѕов≥ст≥ временних л≥тї згадано про церкву св. ћикола¤ у  иЇв≥, що була розташована коло Ђќлм≥на дворуї). ÷е й вказуЇ на те, що за згаданими назвами ховаЇтьс¤ не щось ≥нше, ¤к Ќовгород ¬еликий, ¤кий вар¤ги називали Hуlmgarрr, себто Ђостр≥в-м≥стої. ѕро ≥снуванн¤ нев≥льничого ринку у Ќовгород≥ св≥дчить назва ’олопТ¤ вулиц¤. ѕоблизу Ќовгорода ≥снували ще й ’олоп≥й √ородок ≥ –обТЇ озеро. «наченн¤ Ќовгорода ¤к порту вивозу нев≥льник≥в до ≈вропи засв≥дчено ≥ його угодою з √анзою ще 1199 року, де зокрема обумовлювалис¤ випадки продажу Ђз≥псованихї Ц себто ваг≥тних Ц д≥вчат-нев≥льниць.
“а й навр¤д чи випадково за словТ¤нами, ¤к≥ жили коло Ќовгорода, закр≥пилас¤ н≥бито плем≥нна назва Ђсловенї. ѕерше документальне засв≥дченн¤ слова sclavus у подв≥йному значенн≥ нев≥льника ≥ словТ¤нина (воно й по¤снюЇ под≥бн≥сть цих сл≥в у европейських мовах) походить саме з ганзейського м≥ста ћагдебурга 937 року. ѕо сут≥, те саме було властиве й дл¤ новгородськоњ верс≥њ –уськоњ ѕравди, де город¤ни та купц≥ протиставлен≥... —ловенам Ц тобто маЇмо ще й доказ того, що купц≥ були ≥ноземц≥.
ќтже, Ђкупц≥ з ’олмаї Ц не вигадка, а таки вар¤ги, також в≥дом≥ ¤к в≥к≥нги, нормани, а ще Ц руси. ≤ те, що в п≥сн≥ вони прибувають з п≥вноч≥, з Ќовгорода, св≥дчить про перше знайомство населенн¤ ”крањни з вар¤гами, себто до того, ¤к приблизно 930 року вони утвердилис¤ в  иЇв≥. ѕо тому, ¤к засв≥дчив в≥зант≥йський ≥мператор ≥ письменник  онстантин VII Ѕагр¤нородний (913Ц959), вар¤ги, що привозили нев≥льник≥в у  онстантинополь, ходили на своњ полюдд¤ з  иЇва.
ќт т≥льки чого вар¤г≥в названо купц¤ми, ¤кщо вони чинили насильство? ¬се дуже просто. ¬они справд≥ були купц¤ми. ÷е була особлив≥сть вар¤зького б≥знесу у —х≥дн≥й ≈вроп≥: обовТ¤зковим його компонентом були воЇнн≥ походи, тод≥ ¤к звичайно постачальники раб≥в не займалис¤ њх перевезенн¤м ≥ продажем (¤к кримськ≥ татари ≥ взагал≥ кочовики). ” дик≥й —х≥дн≥й ≈вроп≥ в≥к≥нги не мали торговельних або пол≥тично зорган≥зованих конкурент≥в, ¤к≥ могли б ≥ прагнули перехопити цей виг≥дний промисел. Ћише м≥жнародн≥ купц≥ (≥з «ах≥дноњ ≈вропи, ¬олзькоњ Ѕолгар≥њ чи ÷ентральноњ јз≥њ, ¬≥зант≥њ) в≥дв≥дували ц≥ крањ, але вони теж купували товар у в≥к≥нг≥в. ѕроте, здаЇтьс¤, найкращий товар вар¤ги сам≥ були зац≥кавлен≥ вивозити на цив≥л≥зован≥ ринки, куди м≥жнародним купецьким компан≥¤м було легше д≥статис¤ Ц хоча б у ѕрагу, Ѕолгар,  орсунь чи —удак. —ловом, купц≥-вар¤ги, ¤к≥ промишл¤ли у л≥сах —х≥дноњ ≈вропи, мусили залишатис¤ воњнами.
≤бн ‘адлан в опис≥ своЇњ подорож≥ до хана ¬олзькоњ Ѕолгар≥њ, п≥д час ¤коњ в≥н зустр≥вс¤ з русами-норманами, залишив њх портретний опис. ÷е загартован≥ й лют≥ воњни, що н≥коли не розлучаютьс¤ з ножем, мечем та сокирою ≥ ход¤ть оголен≥ до штан≥в, т≥ло й руки њх вкрит≥ татуйованн¤ми; водночас це купц≥, ¤к≥ хизуютьс¤ своњм багатством. ѓхн≥ дружини нос¤ть ст≥льки низок намиста з золота й ср≥бла, ск≥льки раз≥в по дес¤ть тис¤ч д≥рхем≥в вони мають. ѕомерлого руса вбирають у шовковий од¤г ≥ капелюх, саджають на шовков≥ подушки, щоби пот≥м усе це спалити. якщо шовк впадав у в≥ч≥ дипломатов≥ чи не з найбагатшоњ тогочасноњ крањни, то у словТ¤нськ≥й глушин≥ в≥н взагал≥ був дивиною, ¤ку можна було побачити т≥льки у зањжджих купц≥в. ќтже, у вар¤гах звичайно було вбачати купц≥в.
“≥льки вар¤гам не було сенсу влаштовувати ¤рмарки посеред л≥с≥в та болот. ќксамити, камки чи паволоки возилис¤ не дл¤ словТ¤н. ” тих справжн≥ грош≥ не ходили, а раб≥в та хутро можна було д≥стати в≥д них або розбоЇм, або примусом, в кожному раз≥ Ц дешево, ¤кщо не задурно. ѕоводилис¤ з цим товаром в≥дпов≥дно. ≤бн ‘адлан, прибувши з крањни, де красун¤ нев≥льниц¤ коштувала нем≥р¤н≥ грош≥, заздр≥сно смакував розк≥ш, ¤ку соб≥ легко дозвол¤ли купц≥-руси. ¬≥н опов≥дав, що рус≥в оточували нев≥льниц≥-красун≥, призначен≥ на продаж, але при цьому руси гвалтували њх у будь-¤кий час, нав≥ть привселюдно, ≥ зовс≥м не маючи пот≥м проблем з≥ збутом. ” Ѕагдад≥ знаюч≥ посередники запросто збували п≥д вигл¤дом д≥вок мало не стариць, не те що покриток.  упа спец≥¤льних п≥дручник≥в ≥з куп≥вл≥ раб≥в розтлумачували, на ¤к≥ вит≥вки здатн≥ работорг≥вц≥, але в заможному Ѕагдад≥ телепн≥в ≥з товстими гаманц¤ми не бракувало.
 «вичайно, що ≤бн-‘адлан сумл≥нно перепов≥в ≥ чутки про оточенн¤ правител¤ рус≥в, кагана, зокрема про сорок д≥вчат, ¤к≥ служили дл¤ його вт≥хи. ѕ≥зн≥ш≥ перепов≥дач≥ ≤бн-‘адланових в≥сток зб≥льшили це число вдес¤теро. ј от словТ¤нськ≥ пл≥тки про ≥сторично в≥домого руського кагана Ц кн¤з¤ ¬олодимира, що потрапили до Ђѕов≥сти временних л≥тї, зб≥льшили к≥льк≥сть наложниць ≥ще вдв≥ч≥: по триста було у ¬ишгород≥ та Ѕ≥лгород≥, ≥ дв≥ст≥ Ц у Ѕерестов≥. ÷≥каво, що в ус≥х трьох випадках к≥льк≥сть наложниць залишалас¤ кратною до сорока, що, м≥ж ≥ншим, наводить на думку про сп≥льн≥сть традиц≥њ вс≥х цих пов≥домлень. ¬иходить, словТ¤нське середовище сприймало вар¤зьке насильство ¤к норму житт¤, ¤кщо зробило його частиною своЇњ традиц≥њ!
¬идовищний доказ такого припущенн¤ знаходимо в опис≥ ≥гриськ р¤жених Ђ¬ес≥лл¤ї, що њх надрукував ћ. ѕрЇображенський у журнал≥ Ђ—овременникї 1864 року:

$ѕосле кикимор приехали торгованы, т. е. купцы с сукнами, нанкою, китайкою, кумачом и вообще с красным товаром (тут ≥ дал≥ в цьому уривку курсив м≥й. Ц ќ.√.); этих купцов было четверо, и были они самые здоровые мужики. ѕри них еще находилс¤ приказчик мальчишка. ≈го об¤занность была прикатить в избу пустой боченок... ” многих не на шутку дрогнуло ретивое...  упцы по одежде несколько отличались друг от друга: двое имели на себе панталоны, кнуты в руках, и больше ничего, даже рубашек не имели; другие же двое не имели на себе решительно никакого бель¤, а одеты были только в одни короткие полушубки нараспашку и шерстью вверх.
Ѕочка помещена среди избы. “оргованы обошли все углы избы с приглашением:
Ц ƒобры молодцы, красные девицы, молодые молодки, белые лебедки, милости прошаем купить, продать, покропать, пожалуйте Ц кому что угодно?
Ќа это приглашение волей-неволей должны были выходить все реб¤та и непременно покупать что-нибудь.
¬ыходившего спрашивали: что ему угодно?
Ќа ответ его: Ђсукнаї или чего другого, торгованы вскрикивали:
Ц “ак ему сукна! ќтдирай ему, реб¤та, двадцать аршин!
ѕокупател¤ немедленно берут двое из купцов Ц один за голову, другой за ноги Ц и кладут на бочку, вниз брюшком и вверх спинкой, а двое других примутс¤ иногда так усердно отдирать аршин за аршином кнутами по спине покупател¤, что у того кости трещат и он ревет благим матом, то есть во всю силу своих легких.$

√оловн≥ персонаж≥ до др≥бниць зб≥гаютьс¤ з описом рус≥в у ≤бн-‘адлана: лют≥ здорован≥, гол≥ до штан≥в або у кожухах, ¤к≥ прибувають ≥з дорогими шовковими тканинами. ’≥ба що зам≥сть меч≥в та сокир мають у руках батоги. ≤ так само оц≥ торговани н≥чого не продають. «ам≥сть в≥дпускати Ђкрасний товарї, вони лупцюють чолов≥к≥в. Ћог≥ка п≥дказуЇ, що пок≥нчивши з чолов≥ками, мусила б настати черга д≥вчат та ж≥нок, тим б≥льше, що в ≥ншому вар≥¤нт≥ Ђгриї репл≥ки торгован≥в мали в≥двертий еротичний зм≥ст: ЂЌу, чего тебе Ц јтласу,  анифасу (себто полотна, canvas Ц ќ.√.), ћужичьего припасу?ї. “≥льки гра Ї грою, ≥ в н≥й екзекуц≥Їю хлопц≥в усе й ск≥нчалос¤. ј от п≥сн¤ про Ђкупц≥в з ’олмаї описуЇ мету њхнього торгу ц≥лком ¤сно.
–азючий зб≥г деталей р≥зноман≥тних джерел р≥зного походженн¤ викликаЇ дов≥ру до њхн≥х пов≥домлень ≥ остаточно переконуЇ, що тими бандурчиними Ђкупц¤ми з ’олмаї були не хтось там, а вар¤ги. ѕри цьому, ¤к бачимо, сх≥днословТ¤нський фольклор не кличе, ¤к можна було б оч≥кувати, на боротьбу з ≥ноземц¤ми. Ќавпаки, ¤кщо неупереджено читати його, то в≥н доносить х≥ба що пасивну пересторогу. ≤накше кажучи, повчальний зм≥ст цих п≥сеньок був такий, що хлопц≥в застер≥гали про те, що купц≥ Ђм≥р¤тимутьї њх батогами по спинах.
јле ц≥ твори не створювалис¤ т≥льки дл¤ перестороги, адже вони були частиною вес≥лл¤. ќпов≥дач, ¤кий купуЇ у вар¤зькому м≥ст≥ ¬олм≥-’олм≥ д≥вчину ”лку, взагал≥ Ї словТ¤нином, Ђсвоњмї, але й в≥н робить те саме, що й вар¤ги, його гнобител≥. ўо може бути кращим доказом п≥дкоренн¤ завойовникам та работорг≥вл≥?
“ому й не було н≥чого дивного в тому, що випадки з работорг≥вл≥ дали матер≥¤л дл¤ вес≥льного обр¤ду. ѕриклад хлопц¤, ¤кий њде на ринок ≥ за велик≥ грош≥ купуЇ соб≥ д≥вчину, щоб њњ згвалтувати, стимулювала еротичн≥ фантаз≥њ та п≥двищувала самовпевнен≥сть нареченого. “обто насильство над д≥вчиною-нев≥льницею було на той час звичайн≥с≥нькою чолов≥чою бравадою. ¬ласне, в≥ршик про ¬олму ≥ Ї справжньою бравадою: Ђ¬от те, девонка, мой сиз селезень, без перь¤, без крыль¤, без папоротков!ї. ўо тут важко знайти, то це Ђпочутт¤ нац≥ональноњ гордостиї.
«вичайно, фольклор не м≥г залишити без уваги ≥ хвилюванн¤ нареченоњ. ƒ≥вчина потребувала ≥накшого п≥дходу, н≥ж хлопець, а в≥дтак ≥ншого сюжету, де головним обТЇктом уваги була б уже вона. ќдин такий в≥рш подибуЇмо у зб≥рц≥ того ж таки  ≥рши ƒан≥лова:

ј в городе –уде нашла девушка муде,
приточала к пизде,
ќгленулас¤ назад Ц хорошо ли та вис¤т?

÷≥ в≥рш≥ мають ¤вний ком≥чний контекст, але в≥н не Ї п≥зньою переробкою.  ом≥зм, що дос¤гавс¤ уживанн¤м активних д≥Їсл≥в дл¤ опису д≥й д≥вчини, суперечив њхньому зм≥стов≥: д≥вчину, гвалтуючи, позбавл¤ли д≥вочости. ќтже, ≥стор≥¤ розпов≥дала про вив≥з д≥вчини до ¤когось чужоземного м≥ста ≥ продаж њњ там. “≥льки грубуватий натурал≥стичний жарт мав не ст≥льки розважити й розвеселити гостей, ск≥льки приглушити природн≥й перел¤к д≥вчини перед першою шлюбною н≥ччю, мовл¤в, те що з нею станетьс¤, Ї жартом. «а приклад под≥њ, р≥вноц≥нноњ з≥ шлюбом, знову обрано насильство над Їдиноплем≥нною нев≥льницею, що засв≥дчуЇ звичайн≥сть ц≥Їњ асоц≥¤ц≥њ в очах складач≥в ≥ виконавц≥в сцени. ѕриклад був наст≥льки звичний, що став приводом дл¤ знущанн¤, а не сп≥встражданн¤: над б≥дою нев≥льниць см≥¤лис¤ т≥, хто сам м≥г розд≥лити з ними њхню долю.
“акий психолог≥чний портрет, а точн≥ше, автопортрет, добре в≥ддзеркалюЇ роль словТ¤н ¤к данник≥в вар¤г≥в, що платили своњм поневолювачам данину Їдиноплем≥нниками. «вичайно, словТ¤ни не були ун≥кальн≥ в цьому розум≥нн≥. ѕод≥бн≥ в≥дголоски п≥дкоренн¤ ≥ноземн≥й держав≥ в≥дом≥ у фольклор≥ ≥нших народ≥в Ц згадати бодай давньогрецьку легенду про ћ≥нотавра з острова  рит, ¤кому греки щор≥чно в≥дправл¤ли данину д≥вчатами ≥ юнаками. « ближчих приклад≥в можна навести черкес≥в, ¤к≥ щороку платили данину ЂкровТюї кримському ханов≥ та османському султану, а в XIX стол≥тт≥, т≥каючи в≥д рос≥йських репрес≥й до ќсманськоњ ≥мпер≥њ, добров≥льно продавали себе у неволю османц¤м. ј найв≥дом≥ший приклад таких стосунк≥в подаЇ јфрика час≥в трансатлантичноњ работорг≥вл≥, коли африканськ≥ племена торгували ≥ чужими, ≥ своњми Їдиноплем≥нниками. як бачимо, словТ¤нський фольклор даЇ важливе св≥дченн¤ того, що словТ¤ни теж пройшли цю стад≥ю у своњй ≥стор≥њ. ≤ це по¤снюЇ, ¤к вар¤ги та ≥нш≥ работорг≥вц≥ могли орган≥зувати наст≥льки масов≥ конвоњ словТ¤нських раб≥в, що саме слово ЂсловТ¤нинї перетворилос¤ на родове пон¤тт¤ нев≥льника ≥ зрештою вит≥снило в ≈вроп≥ з ужитку ≥нш≥ слова.
«алишаЇтьс¤ т≥льки зТ¤сувати, що то за таЇмниче м≥сто Ђ–удаї. Ќапевно, й цю назву передано неточно. ” —х≥дн≥й ≈вроп≥ м≥ст ≥з такою назвою майже немаЇ, зате у Ўвец≥њ та Ќорвег≥њ м≥сцевостей, чињ назви м≥ст¤ть такий кор≥нь, Ї дес¤тки. ¬≥н походить в≥д слова rурr Ц Ђвеслуватиї. ¬оно дало назву ц≥лому краю –ослаген (Rурslagen), розташованому у приморськ≥й Ўвец≥њ. —аме мешканц≥ –ослагена, ¤к≥ називали себе Rурskarlar, ≥ були головними купц¤ми на шл¤ху Ђз вар¤г у грекиї. ÷е њх у ‘≥нл¤нд≥њ назвали ruotsi, що дало багатьом ученим прив≥д виводити з нього ≥ саму назву –усь. ” Ђѕов≥ст≥ временних л≥тї п≥д 1097 роком згадано урочище –удицю неподал≥к в≥д ¬идубеча, ¤ке використовували ¤к складське м≥сце. ”т≥м, можливо, п≥д назвою –уда ховалос¤ ≥ данське, в≥д 1347 року л≥вонське (т≥льки все одно не словТ¤нське) м≥сто Ќарва, що його новгородц≥ до к≥нц¤ XV стол≥тт¤ називали –угод≥вом. ќтже, схоже ще на один вар¤зький сл≥д, ¤кий тепер уже в≥в пр¤мо до заморського краю вар¤г≥в.
ѕ≥втора рубл≥, що за п≥снею про в≥дв≥дини ¬олми-’олмгардра ¤кийсь лег≥нь заплатив за Ђдевонкуї, Ц правдопод≥бна ц≥на. ўе одн≥Їю ц≥кавою деталлю Ї ≥мТ¤ д≥вчини Ц ”лка, принижуюча форма ”л¤ни. ÷е ≥мТ¤, ¤ке, до реч≥, зустр≥чаЇтьс¤ також ≥ в украњнських сором≥цьких п≥сн¤х, за походженн¤м латинське, не властиве дл¤ православних. —кор≥ше за все, свою попул¤рн≥сть воно завд¤чуЇ поширен≥стю його в середовищ≥ работорг≥вц≥в ≥з латинського св≥ту, прим≥ром, з отих же ганзейських м≥ст або —ередземноморТ¤. ѕро його попул¤рн≥сть у середземноморських покупц≥в св≥дчить той факт, що у  аф≥ нав≥ть через 67 рок≥в п≥сл¤ њњ завоюванн¤ османц¤ми, за даними податкового перепису, ”л¤на все ще залишалось одним ≥з найпоширен≥ших ≥мен дл¤ нев≥льниць. Ќац≥ональн≥сть ¤к нев≥льниць (кр≥м чотирьох русинок, це ≥мТ¤ носила одна м≥нгрел≥йка, а нац≥ональн≥сть ≥ще двох не була вказана), так ≥ њхн≥х власник≥в (четверо в≥рмен, двоЇ православних грек≥в, один ≥удей), не мала значенн¤.
ќтже, Ђнесерйознийї на перший погл¤д сором≥цький фольклор збер≥г на ц≥ле тис¤чол≥тт¤ не лише сл≥ди вар¤зьких насильств, замовчуваних в ≥нших тогочасних джерелах, а й докази примиренн¤ сх≥дних словТ¤н ≥з цим нещаст¤м ≥ нав≥ть њхню участь у работорг≥вл≥.

Ќев≥льничий ринок на власн≥ оч≥

 ¬ сором≥цьких в≥ршиках вар¤зького пер≥оду, попри багатство деталей, нема опис≥в ринку. ÷е можна по¤снити тим, що нев≥льник≥в забирали п≥д час полюдь, а про далек≥ ринки т≥льки ходили чутки. “а в одн≥й з≥ сценок ≥з зб≥рки  ≥рши ƒан≥лова, що походить ≥з п≥зн≥ших час≥в, одна вир≥зн¤Їтьс¤ сюжетно розвинутим ≥ детальним описом продажу нев≥льниць на ринку:

ј в гузне татары, в пизде калмыкы,
ѕод секел¤х бухарцы с товарами сто¤т.
Ц ј каки у них товары?
Ц Ёдаки товары, да голы¤ пизды!
Ц ѕочему пизда болша?
Ц ѕизда Ц решето овса, нетолченнова, немолоченнова!
Ц ј и малинька пиздушка?
Ц ѕригоршни ржи!
Ц ј и сивинка?
Ц «а ту гривинка!
Ц „ернауса, макрауса, нетыканна¤
» неебЄнна¤, а и целочка непроломлЄнна¤?
Ц ј за ту пизду п¤тьдес¤т рублев!
Ќихто пизды не купит, нихто не гледит.
ј и вышел из лавки √остиной сын,
“олько цену спросил, да и деньги бросил,
Ќа хуЄк положил и в неЄ вколотил.
ќн сам говорил:
Ђ—пасибо те, душа ”стиньюшка,
¬оротилас¤ мо¤ п¤тдес¤т рублев,
—вое сердце утешил, себе звеселил, душу оболожилї.
(с. 367Ц368)

÷¤ сценка в≥дпов≥даЇ сюжетам, характерним дл¤ вес≥льного обр¤ду, де акцентуЇтьс¤ увага на вартост≥ д≥вочоњ цноти та юнацьк≥й сил≥ та багатств≥. ќбразний р¤д Ц теж в≥дпов≥дний, х≥ба що брак метафоричности, певно, створюЇ незручност≥.
ѕерел≥к продавц≥в та покупц≥в, зокрема згадка про калмик≥в, указуЇ на те, що д≥йство в≥дбуваЇтьс¤ у XVIЦXVII стол≥тт¤х. «гадка про бухарц≥в змушуЇ припускати, що йдетьс¤ про ћосковщину, оск≥льки бухарськ≥ купц≥ були тод≥ головними партнерами ћосков≥њ у њњ торг≥вл≥ з ÷ентральною јз≥Їю, ѕерс≥Їю та  итаЇм. ѕродавц≥в ≥ покупц≥в ранжовано залежно в≥д њхнього достатку та авторитету; але ранги Ц в≥дпов≥дно до вимог жанру та у¤влень в≥ршувальник≥в Ц метафорично асоц≥йован≥ з ж≥ночими ерогенними зонами. Ќепристойно, н≥чого й казати, Ц але з цього добре видно, що найвищим був престиж бухарц≥в. ѕогордлива зневага до татар теж указуЇ на походженн¤ з ћосковщини ≥ на час виникненн¤ Ц скор≥ше за все, по завоюванн≥  азан≥ (1552).
ѕод≥лений на категор≥њ ≥ сам товар. ” ньому вид≥лено чотири ц≥нових категор≥њ: д≥вчатка (малинька), д≥вки (чернауса тощо), ж≥нки (болша), л≥тн≥ ж≥нки (сивинка). Ќайвища ц≥на Ц 50 рубл≥в Ц призначалас¤ за незайману д≥вчину. Ќе варто дивуватис¤ присутност≥ серед нев≥льниць д≥тей та л≥тн≥х ж≥нок. ”с≥ ц≥ категор≥њ в≥дпов≥дали св≥тов≥й практиц≥ работорг≥вл≥. «окрема, вони були узаконен≥ й у ¬≥зант≥њ ще за ёстин≥¤на, й через тис¤чу рок≥в в османських законах про оподаткуванн¤ ≥мпорту нев≥льник≥в. “очн≥сть в≥дтворенн¤ у фольклорному твор≥ м≥жнародноњ ринково-ф≥скальноњ практики засв≥дчуЇ т≥сне, можна сказати, ≥нтимне знайомство його автор≥в ≥з практикою работорг≥вл≥. ¬они були такими самими продавц¤ми та покупц¤ми живого товару, ¤к татари, калмики та бухарц≥.
ƒодатково вказуЇ на це реал≥зм наведених подробиць. Ќаприклад, м≥зерн≥сть ц≥н на людськ≥ душ≥: у двох випадках за нев≥льниць взагал≥ просили не грош≥, а решето в≥вса та жменю жита Ц характерна особлив≥сть внутр≥шнього ринку б≥дноњ м≥сцини, де грош≥ були р≥дк≥стю. ѕродаж нев≥льник≥в за харч≥ п≥дтверджують й ≥нш≥ джерела: јл-”мар≥, ≥сторик з мамлюцького ™гипту, пов≥домл¤в, що словТ¤ни продають д≥тей у голодн≥ роки, а сев≥льський авантюрист ѕеро “афур св≥дчив, що йому у  аф≥ пропонували придбати незайманих д≥вчат за м≥ру вина. ј от 50 рубл≥в за д≥вчину, непом≥рна дл¤ м≥сцевого ринку ц≥на (отож н≥хто, мовл¤в, на д≥вчину нав≥ть не дивитьс¤), промовл¤Ї, що цей товар призначавс¤ дл¤ ≥ноземц≥в, знов на Ђекспортї. ¬ласне, њњ й купуЇ Ђгостинный сынї. ќск≥льки гост¤ми називалис¤ м≥жнародн≥ купц≥, то п≥д ним сл≥д розум≥ти саме бухарського купц¤, що зрештою в≥дпов≥даЇ його Ђрейтингов≥ї, виведеному на початку в≥рша.

ўо колись, що тепер

ѕерсонаж≥ работорг≥вц≥в Ц головний елемент, за ¤ким можна датувати той чи ≥нший тв≥р. ” вес≥льн≥й п≥сн≥ саме вони були головними персонажами-чолов≥ками, ¤к≥ поЇднували чолов≥чу хвацьк≥сть ≥з багатством ≥ щедр≥стю. ћоже, через те, що таких людей бракувало серед односельчан, цю роль в≥дводили ≥ноземц¤м. ѓм в≥ддавали ¤вну перевагу нав≥ть перед своњми панами. —першу на ц≥ рол≥ Ђзапрошувалиї вар¤г≥в, зр≥дка зустр≥чаютьс¤ й хозари, а п≥зн≥ше можна побачити бухарц≥в.
÷е, схоже, виказуЇ звичку не в≥дчувати себе ха礤ми у власн≥й дом≥вц≥. якщо це так, то в перел≥ку чолов≥чих героњв було б лог≥чно побачити ≥ таких работорг≥вц≥в, ¤к турки з татарами, ¤ких украњнський фольклор назагал зараховував до лиход≥њв. Ќа жаль, сором≥цького фольклору тих час≥в, здаЇтьс¤, не записано, або ж поки що не опубл≥ковано. ™, одначе, принаймн≥ один тв≥р, ¤кий не належить до сором≥цьких, але м≥стить в≥дголосок ставленн¤ до турк≥в ¤к до Ђсправжн≥х чолов≥к≥вї: ≥сторична п≥сн¤ про гетьмана Ѕогдана –ожинського. √етьманова дружина н≥бито в≥дверто зраджуЇ чолов≥ка з турком:

ј м≥ж ними баша сидить,
Ќа кол≥нах милу держить.
Ц ќй в≥дсуньс¤, миленька¤,
Ѕо убТю тебе з башенькою!
Ц Ќе в≥дсунусь, м≥й миленький,
Ѕо башенька молоденький.

” –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ ’VIII стол≥тт¤ славу ловелас≥в перехопили ≥нш≥ знайом≥ ≥ноземц≥ Ц н≥мц≥. ѕристойна, але з п≥дтекстом тогочасна приказка каже: ЂЌемец везде себе место найдетї. ѕроте в очах сел¤н ≥з рос≥йськоњ глибинки на роль спритних чужак≥в годилис¤ й украњнськ≥ чумаки, аби не Ђсвоњї. ƒесь в ќрловськ≥й чи ярославськ≥й губерн≥њ ѕ. якушк≥н (1822Ц1872) записав п≥сеньку, що мала так≥ слова:

ѕашла ƒун¤ пад авин,
Ќашла ƒун¤ п¤ть алтын.
—тал чумак варажить,
√де ƒун¤шку палажить...

ј в ”крањн≥ роль ≥ноземц≥в належала пол¤кам. ўоправда, украњнська ≥рредента озивалас¤ й у сором≥цьких п≥сн¤х:

ќй не тупай, л¤ше, ногою,
Ѕо не л¤жу спати з тобою,
Ћ¤жу спати з козаком п≥д купиною,
Ќ≥ж з тобою п≥д периною.

ѕроте ман≥фест≥в у, сказати б, традиц≥йному дус≥ не бракувало теж. ќдна з п≥сень, що њњ записав ƒоленга-’одаковський, в≥дверто протиставл¤Ї б≥дн≥сть русина й багатство пол¤ка ¤к основн≥ м≥рила вартости подружнього житт¤:

Ѕ≥да мене спокусила,
ўо ¤ п≥шла за русина.
–усин скаже рано встати,
я молода - хочу спати.
якби п≥шла за л¤шенька,
’одила б ¤к пташенька.
я л¤шенька з душ≥ люблю,
«а русином л≥та гублю.

“е саме почутт¤ до пол¤к≥в в≥дчуваЇтьс¤ ≥ в б≥лоруськ≥й п≥сенц≥, ¤ку записав ‘едеровський:

—павивала мине мама
” белые плахты,
 аб на мине зъежджалисе
”с¤кие шл¤хты...

якщо справд≥ сором≥цький фольклор несе на соб≥ в≥дбиток свого часу, то, певно, так само в≥дображаЇтьс¤ в ньому сучасне рабство та його звТ¤зок ≥з минулим. ўоправда, використовувати сучасний фольклор ¤к ≥сторичне джерело складно через фрагментарн≥сть його запис≥в. ј сором≥цький, ¤кий маЇ обмежене пор≥вн¤но з ≥ншими фольклорними жанрами публ≥чне побутуванн¤, досл≥джений найменше. ћен≥ не трапл¤лис¤ украњнськ≥ фольклористичн≥ записи, тож доводитьс¤ посилатис¤ на зроблен≥ в –ос≥њ.
«а рад¤нських час≥в, памТ¤тних серед ≥ншого й солоними анекдотами про грузин≥в чи в≥рмен, колишнЇ захопленн¤ силою та багатством бухарц≥в перем≥нилос¤ на зневагу й зверхн≥сть до вих≥дц≥в ≥з —ередньоњ јз≥њ. Ќова доба висунула нових героњв Ц американц≥в чи нав≥ть ≥ африканц≥в, ¤к≥ й вд¤галис¤ по-зах≥дному, й перед рад¤нськими д≥вчатами не зн≥чувалис¤. ≤деал≥зован≥ образи гусар≥в, над ¤кими так старалос¤ рад¤нське к≥но, бл≥дли перед матер≥¤льними символами часу, хоч би й з рук африканц≥в, бо ж американц≥в у роки Ђхолодноњ в≥йниї надто мало вешталос¤ в —–—–. ј вже ¤к потепл≥ло ≥ до —х≥дноњ ≈вропи почали нав≥дуватис¤ гост≥ з-за океану, то частушки негайно вхопили нов≥ в≥¤нн¤:

»з јмерики приехал
ѕредставительный купец,
ƒва ¤ичка золотые
» серебр¤ный конец.

«ате про м≥сцевих Ђкупц≥вї сп≥валос¤ за звичкою Ц зневажливо.  онтраст у ставленн≥ до Ђсвоњхї та до американських гостей додатково п≥дкреслюЇ ≥дентичн≥сть римованоњ пари купец Ц конец:

ћен¤ сватать приезжал
»з —аратова купец.
—ам горбатый, хуй лохматый,
ќцарапанный конец.

«б≥г ≥з давн≥шими витворами фольклору повний ≥ навр¤д чи випадковий.
ќчевидно, що рол≥ перших ≥ бажаних любовник≥в сором≥цький фольклор сх≥дних словТ¤н стаб≥льно в≥дводив ≥ноземц¤м. «а б≥льш ¤к тис¤чол≥тт¤ постала ц≥ла шерега образ≥в: в≥д вар¤г≥в до американц≥в, в≥д работорг≥вц≥в до студент≥в, турист≥в ≥ б≥знесмен≥в. Ћ≥пше за будь-¤ке ≥нше джерело сором≥цький фольклор оголив звТ¤зок м≥ж давньою работорг≥влею та сучасною проституц≥Їю, показав традиц≥ю примиренн¤ сх≥дного словТ¤нства з работорг≥влею ≥ нав≥ть пристосуванн¤ до нењ.
” т¤глост≥ ц≥Їњ традиц≥њ немаЇ н≥¤коњ м≥стики. ѕо-перше, м≥жнародна проституц≥¤ Ї работорг≥влею у пр¤мому, не переносному значенн≥. ѕо-друге, сором≥цький фольклор активно функц≥онуЇ ≥ тепер, а його слова, пон¤тт¤, символи, закор≥нен≥ ще в часи вар¤зьких полюдь, ц≥лком орган≥чно в≥дображають сучасн≥ теми. ƒавн≥ образи ви¤вл¤ютьс¤ наст≥льки привабливими й актуальними, що стають матер≥¤лом дл¤ нових переробок. «найом≥ з давн≥х фольклорних ≥стор≥й метафори ринку добре придаютьс¤ дл¤ сюжет≥в, що стосуютьс¤ проституц≥њ. —каж≥мо, ¤кщо йдетьс¤ про Ђм≥сцевий товарооб≥гї, то ц≥ни на Ђтоварї називають м≥зерн≥, у коп≥йках:

ƒенег было семь копеек,
ƒевку сделал за п¤так,
ќстальные две копейки
Ќа елок положил так.

¬ ≥нш≥й частушц≥ про базарну вит≥вку ¤коњсь д≥вчини ц≥ну складають пТ¤тдес¤т рубл≥в, так н≥би це списано з еп≥зоду торгу з бухарським купецьким сином. јле м≥сцевим Ђухар¤мї, що, ¤к бачимо з попереднього прикладу, торгуютьс¤ до останньоњ коп≥йки, несила дати б≥льшу ц≥ну:

я сто¤ла на базаре,
ѕродавала сиськи.
ћне давали п¤тьдес¤т,
Ќе отдала. ѕусть вис¤т.

 оли ¤к≥сь детал≥ давн≥х сюжет≥в ставали незрозум≥лими, це зовс≥м не заважало використати њх у дещо спотвореному вигл¤д≥.

Ќа јласком на базаре
“ридцать три пизды св¤зали,
ѕоложили на весы,
¬о все стороны усы.

÷¤ частушка, записана к≥лька рок≥в тому у ѕермськ≥й област≥ –ос≥њ, позбавлена сюжету, головне в н≥й Ц подразнювати еротичну у¤ву слухач≥в натурал≥стичними др≥бничками. —еред них легко вп≥знати знайомий з в≥ршик≥в про бухарського купц¤ нат¤к на вуса. ¬ажче зрозум≥ти, що то за јласький базар у н≥й згадано. ўоб зТ¤сувати це, доведетьс¤ шукати нев≥льницький ринок щонайменше за трьома параметрами: по-перше, в≥н мусить бути великий, адже на ньому ж≥нок (позначених в≥дпов≥дними метафорами) продавали вТ¤занкою на вагах Ц так багато њх було, та й памТ¤ть про нього збереглас¤ надовго; по-друге, в≥н мусив би бути повТ¤заний з м≥сцев≥стю, де побутуЇ частушка; по-третЇ, з назви цього ринку можна було б вивести назву Ђјласкийї.
™ лише одне м≥сце, ¤ке в≥дпов≥даЇ вс≥м трьом зазначеним параметрам: ’орезм. ÷е, щоправда, не м≥сто, а ц≥лий край у нижн≥й теч≥њ јму-ƒарТњ, але здалеку цього можна й не розр≥знити, а прикметникова форма назви допускаЇ обидва тлумаченн¤. ’орезм тривалий час в≥д≥гравав важливу посередницьку роль у работорг≥вл≥ м≥ж Ѕлизьким —ходом ≥ —х≥дною ≈вропою, а з ¬олзькою Ѕолгар≥Їю, ¤ка охоплювала й територ≥ю сучасноњ ѕермськоњ области, його повТ¤зував пр¤мий караванний шл¤х. (ƒо реч≥, ним у 921Ц922 роках проњздив ≥ згаданий тут ≤бн-‘адлан.) √реки називали цей край XalЯsioi, руси Ц ’вал≥си, ’валынск, угорц≥ Ц K«liz, араби Ц  ал≥с, ’уллас; за к≥лька сот л≥т цю назву ц≥лком можливо перекрутити на јлас. ќсь такий давн≥й в≥дгом≥н работорг≥вл≥ зан≥с у тепер≥шн≥й час еротичний фольклор.

***

ѕ≥дведемо п≥дсумки. —цени продажу людей становл¤ть ≥стотний складник сх≥днословТ¤нського Ђненормативногої сором≥цького фольклору. «Т¤вившись у часи проникненн¤ у —х≥дну ≈вропу вар¤г≥в, вони збер≥гаютьс¤ в ньому дотепер, коли п≥сл¤ занепаду —–—– м≥жнародна работорг≥вл¤ в≥дродилас¤ у форм≥ м≥жнародноњ проституц≥њ, ≥ несуть ун≥кальну ≥нформац≥ю про ставленн¤ нос≥њв цього фольклору до работорг≥вл≥ Ц в≥д п≥дкоренн¤ ≥ноземц¤м та примиренн¤ з нею до вт¤гненн¤ у нењ. ≤накше кажучи, Ђнесерйознийї жанр еротичного фольклору м≥стить дуже варт≥сну й науково перев≥рювану ≥нформац≥ю про давнЇ кор≥нн¤ участи сх≥дних словТ¤н у торг≥вл≥ людьми. “аке твердженн¤ може видаватис¤ сп≥рним з огл¤ду на ≥снуванн¤ ≥нших фольклорних твор≥в, де п≥дноситьс¤ мужн≥сть захисник≥в краю в≥д ворог≥в, Ц але, зрештою, ¤кщо Ђнормативнийї фольклор закликав до геройства, значить, були ¤к≥сь реал≥њ, що зумовлювали таку потребу.
 

«ј√ќЋќ¬ џ | ѕиш≥ть! |