НЕЗГАСНЕ СОНЦЕ ЙОГО ЖИТТЯ – АВТОНОМІЯ РІДНОГО КРАЮ
Великому русинському автономістові Андрію БРОВДІЮ - 110 рокuв!
З 4 по 25 травня 1946 року в Ужгороді тривало засідання кримінальної колегії Закарпатського обласного суду, на якому провадилося слухання судової справи Андрія Бровдія, який у міру можливого захищався перед головою Закарпатського обласного суду Василем Русином та прокурором області Іваном Андрашком:
– Підсудний, встаньте! Ваше прізвище, ім`я, по батькові?
– Бровдій Андрій Іванович.
– Рік народження?
– 2 липня 1895 року.
– Місце народження?
– Село Ків`яжд Іршавського району на Підкарпатті.
– Національність?
– Руський (в розумінні: русин).
– Сімейний стан?
– Одружений: дружина і двоє дітей.
– Соціальний стан?
– Із селян.
– Освіта?
– Середня.
– Фах?
– Журналіст.
– Судився й за що?
– Не судився.
– Де й ким працював?
– Голова партії Автономно-Землеробський Союз, прем`єр-міністр Підкарпатської Русі, депутат угорського парламенту, міністр угорського уряду на Підкарпатській Русі у відставці.
– Ви підтверджуєте покази, які давали у ході слідства?
– Деякі покази заперечую… Військова розвідка “Смерш” мене арештувала 3 листопада 1944 року. (З порушенням елементарної законності, адже лише 22 листопада була прийнята постанова про його затримання! І.П.). Сліство тривало упродовж вісімнадцяти місяців. Воно вивчило всю мою двадцятип`ятилітню політичну діяльність і знає все моє життя… Мене, як керівника партії Автономно-Землеробський Союз, звинувачують у тому, що я вів боротьбу проти комуністичної партії. А я і ті, кого звинувачують разом зі мною, ставили собі за мету надання Підкарпатській Русі автономії. Я, один із діячів і секретарів Автономно-Землеробського Союзу, в рамках законів ЧСР опирався на міжнародний договір, згідно якого, і яким Чехословаччина зобов`язувалася надати нашому краю щонайширшу автономію. Опираючись на Конституцію ЧСР і міжнародний договір, я домагався цієї автономії.
Однак, захистити себе найвидатнішому за всю історію нашого краю автономістові так і не вдалося – Андрія Бровдія було засуджено до смертної кари за співробітництво з угорським режимом.
А 1914 року ніхто не міг напророчити такої блискучої і страдницької долі одному з випускників Ужгородської учительської семінарії, який дев`ятнадцятилітнім юнаком зачав працювати вчителем у Великому Бичкові, а вже невдовзі воював на фронтах першої світової війни, де був неодноразово поранений.
1920 року став інііатором і одним із засновників Підкарпатського (згодом – Автономного) Землеробського Союзу, а від 1933 року його головою аж до 1944 року. після смерті Івана Куртяка наприкінці 1932 року Андрій Бровдій став членом чехословацького парламенту, де представляв очолювану ним партію аж до року 1938-го. Окрім того був членом президії товариства Духновича, редактором сатиричних журналів “Тюкоді пойташ” (1920) та “Карпаті футар” (1921–1924), які видавалися угорською мовою, випускав газету “Русскій вісник” (1923–1939). Із вересня 1938 року Андрій Бровдій є головним представником об`єданої Центральної народної ради на переговорах із Прагою, а в жовтні Прага призначила його прем`єр-міністром першого автономного уряду Підкарпатської русі. А вже в листопаді того ж року був заарештований празькими властями за проугорську діяльність, але втік до Будапешта. Коли ж гортіївська Угорщина окупувала Підкарпатську Русь, повернувся в Ужгород. У травні 1939 року став депутатом нижньої палати угорського парламенту, де до 1944 року очолював русинську групу, яка домагалася автономних прав для Підкарпатської Русі.
Свої автономістські ідеї Андрій Бровдій широко пропагував не лише в чехословацькому та угорському парламентах, а й у виданих ним газетах “Русская правда” (1939–1940), “Русскоє слово” (1940–1944).
Всю свою політичну діяльність Андрій Бровдій спрямовував до єдиної мети – виборювання автономії русинам Підкарпаття. Так було, коли став членом чехословацького парламенту, так було й коли працював в угорському парламенті. Під час словацького народного повстання в серпні 1944 року, намагався встановити контакти з радянськими, однак, йому відмовили, а невдовзі й заарештували.
Таки дійсно талановитим і плідним політичним журналістом був Андрій Бровдій, зокрема, два його політичні трактати вийшли німецькою мовою: “Підкарпатська Русь за святостефанської корони” (1939) та “Панславізм і русини Підкарпаття” (1943).
У 20–30-ті роки на Підкарпатті широко ставилися його талановито написані п`єси “Гроші як диявол” (1922) і “Спекулянти” (1934).
Та в якому жанрі не працював би Андрій Бровдій, його інтереси крутилися довкіл одного й того ж сонця – русинської автономії. Зокрема, в статті “Ми, автономісти, будуємо нову вільну Підкарпатську Русь” ще 1935 року Андрій Бровдій писав:”Коротко скажу, чого ми, автономісти, хочемо і за що боремось: Підкарпатська Русь в її етнографічних кордонах від Попраду до Тиси, як вказано в Сен-Жерменському мирному договорі і Конституції Чехословацької Республіки… Повинні ми знати те, що жити і утриматись у великій сім`ї народів вдасться нам тільки так, якщо в нашому краї, на своїй рідній землі володіти і господарювати будемо ми самі. За це боремося до сього дня. Нині влада на нашій землі знаходиться не в наших руках, і ми бачимо і відчуваємо те, що наслідки своєї праці ми зберегти для себе не можемо. Тому й боремося за автономію. Кожний знає і відчуває, що так. як до цих пір було, далі бути не може ні по-Божому, ні по-людському, ні по-природному праву”.
Незгасне сонце автономії Підкарпатської Русі, високо підняте в небо Андрієм Бровдієм, і донині зігріває своїми нвмирущими ідеями палкі серця нескорених русинів нашого краю.
Іван ПЕТРОВЦІЙ
