Петровций Иван
Иван Петровцій
Б И Т А Н Г U С Ь К І С П U В А Н К Ы
С П U В А Н К Ы
З А Й О Б А Н Ы Х Р О Д А К U В
С П U В А Н К А З А С Я Т І С Л О В А
Я ни любив траву косити –
Й росла никошена трава.
Я знав єдно в житю: любити
Мого села сяті слова.
Трава взимі росла спуд снїгу
На Рuк Новый, на Рождество.
Слова росли з плачу и сміху,
Й тайили в собі Божество.
В селї старі хыжі вмирали,
А тинитuв губив хресты.
Лише слова прості держали
В житя минавшоє мосты.
Тко з нас памнятать Няня, Дїда –
Якый быв файный, молодый!
Ни горазды – лем смертні біды
Лишали в памняти слїды.
И най я знаву, ош вмру нниськы,
Та я ни вмру усьый навік:
Сяті слова – слова русинські
Несуть мuй дух, таять мuй лик!
ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |
© Иван Петровцій
, 1996
