Petrovtsiy

Петровций Иван

Иван Петровцій
Б И Т А Н Г U С Ь К І С П U В А Н К Ы

С П U В А Н К Ы З А Й О Б А Н Ы Х Р О Д А К U В

С П U В А Н К А З А Н И В Д А Л О Є Ж И Т Я

Серенчливый им быв на питя –
Лем на пянку менї й велoся.
Й кой ня звідавуть: “Як житя?!” –
Кажу: “Дякуву – ни вдалося!”.

Здрю в минулоє – што там было:
Лем кімлованя, кров з слызами…
Чорного янґела злоє крыло
Суветов днишньов махнуло над нами.

Синьов сливянков дымлять погары –
Пю за здоровых, хоть сам им – болящый! –
Гий, кыбы знали вы, цїмборы,
Студїнь и мрак днuв приходящых!..

Много чого в нас? – Єдны гріхы! –
Денноє світло уд них чорніє.
Каждый до горя чужого глухый,
Ай и собі ни зарадить – ни вміє.

Лuд ся розтопить – учиниться ярь.
Айбо и з ниї ми радости мало:
Кровльов забрызкало вшытку ми тварь,
Як лем ся серце ми розорвало.

З бідами днишньыми ни до питя,
Та и на пянку ми вже ни ведеся.
И кой ня звідавуть: “Як житя?! –
Кажу: “Дякуву – ни вдаєся!”

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |