Petrovtsiy

Петровций Иван

Иван Петровцій
Б И Т А Н Г U С Ь К І С П U В А Н К Ы

С П U В А Н К Ы З А Й О Б А Н Ы Х Р О Д А К U В

С П U В А Н К А З А И П Н У П И Ч У

Зыйшлися хлопцї єден вичuр,
Й Маріку просять: – Вкажи пичу!..
Маріка зверла пондьоловку,
И всї увідїли бабовку.
Дві ногы, гикой дві розтокы,
А меже ними ниглубоко
Лежить мохнатинька косичка –
Ямилна, файна, ипна пичка,
Яла; ги яфина, чорнява;
Туга; ги бріка, кучирява;
Така мнякинька, гикой пампух,
В тuв мнякоти – челлена ямка.
Кить ї попытати – горяча.
Вся баршунова, и – пахняча.
Приздрися зблизька, ци здалека –
Ни нuв нигде ни ввидиш флека.
Вто ни пизда – тото парада,
А як испереду, так ззаду,
А як извирьхы, так издолu,
Погладь руков – она ни вколе.
Бо вто – фофінка, вто – парнина,
Барнаста мінька, ховпачина.
Ни увичирї, ани рано
Такuв пиздї ниє удганы.
Таку задоста лем уздріти,
Й навхтема буде тя морити.
Бо тко увидить ї лем раз,
Захоче ввідїти ї зась.
Чїчану, злегка доромбату,
Таку ни гріх ківеновати.
Щи яловиту – ни пробиту,
Таку ни треба парадити:
Ги на цвітну нидїлю мынька,
Ги мньuд, ги цукор солодинька,
Така, ги мидяник на сято.
А кить приздришся – смішковата:
Из губ срамных усмівка лїзе,
Но – пунтошно, ги в Монны Лїзы.
На кажду пуцу вна – якмай,
Та з прoсїньом туй зачекай:
Туды гріх божый пхати пуцлик,
Хыба – дати у губкы цуцлик,
Хоть – може й чутору йuв треба,
Та затями – вто ни для тебе,
И ни менї її кынути –
Таку ни гріх бы и узнути:
Чїчану, ядерну, убленну,
Щи ничутровану, хосенну.
Таку бы й Кучма заєбав,
Кыбы у Кучмы хуй стояв.

Хыба бы, сиґінь, полизав.

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |