23 червня 1999 року шестидесятидев`ятилітній художник Василь Дмитрович Бердар поклав на робочий стіл голови Закарпатської організації Спілки художників України коротеньку заяву буквально отакого змісту: “Прошу в моїй особовій справі у графі “національність” зробити запис: РУСИН”.
Бердарівська залюбленість у нашу русинську історію, в нашу русинську культуру: музику, архітектуру, етнографію, живопис, у наше золоте русинське слово прочитувалася у кожній його високомистецькій роботі.
Народжений 24 грудня 1930 року в селі Довге Іршавського району в сім`ї простого сільського колесаря, Василь Бердар незмірно пишався тим, що його вчителями в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, до якого вступив 1947 року, були великі русини Йосиф Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Андрій Коцка, Ернест Контратович.
Ще одна велика гордість і любов Василя Бердаря: усе своє життя мешкаючи в Іршаві, упродовж двох десятків літ уславлений художник був незмінним учасником народних ансамблів пісні і танцю “Верховина” та “Боржава”, у яких талановито грав на цимбалах і з якими об`їздив усю Європу – од Москви до самого Берліна.
Восени 1983 року Василя Бердаря приймали до Спілки художників СРСР. Серед його рекомендаторів бачимо Павла Баллу, Володимира Микиту та Андрія Коцку. Ось коротенькі витяги з їх просторих рекомендацій:
П.К. Балла: “Василя Бердаря знаю ще з часів його навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, де він проявив себе талановитим учнем, добре сприймав настанови педагогів А.Ерделі, Й.Бокшая, Ф.Манайла, А.Коцки… Як у часи навчання, так і по закінченні навчального закладу, В.Д.Бердар підтримує постійні зв`язки із Закарпатською організацією Спілки художників, приймає активну участь у творчій і громадській роботі. Нині цей талановитий художник плідно працює над створенням образу свого краю: основною темою його художніх робіт є край, де він народився й живе, у центрі уваги його творів – краса рідної природи у різні пори року… Над своїми творами Василь Бердар працює старанно й довго, по декілька разів перемальовує картини, домагаючись ідеального втілення свого задуму, плідно працює над своїми картинами як безпосередньо в природі, так і в майстерні… Систематична робота над собою, активні творчі пошуки дали позитивні результати – в його картинах з`явилася складна кольорова гама, малюнок стає впевненим, повним емоційного настрою…”.
В.В.Микита: “… Творче життя В.Д.Бердаря склалося нелегко… Знаходячися в одірваності від основного колективу художників, маючи надзвичайно обмежені умови для творчості, та й цілий ряд непередбачуваних перепон, Василь Бердар зумів зорганізувати себе на творчу роботу якомога ідеально, працюючи багато й цілеспрямовано, з року в рік підвищував свій фаховий рівень, зміцнював виразність своїх полотен… Головною темою його творів є рідний край, який знає добре, і який є милий його серцю… ненастанні творчі пошуки, велика працездатність і працелюбність дали чудові плоди: Василь Бердар знайшов свою мистецьку мову, своє творче обличчя, саме тому є бажаним і успішним учасником районних, обласних та пересувних виставок…”.
А.А.Коцка: “Я, Коцка Андрій Андрійович, член Спілки художників СРСР з 1946 року, членський квиток № 647, рекомендую живописця Бердаря Василя Дмитровича в Спілку художників СРСР… Знаю його багато років як обдарованого, вразливого й чутливого художника, який своїми глибоко осмисленими талановитими роботами успішно представляє наш край на обласних, республіканських художніх виставках… Особливо вдалими й вражаючими його роботами є полотна “Іршава будується” (1979), “Верховинське село” (1979), “Околиця” (1980), “Село Довге” (1980), “Осінь” (1982), “Край села” (1982), “Рідний край” (1983)… Василь Бердар – карпатський філософ, і свою філософію він передає музикою барв…”.
Влітку 1981 року на одну з виставок Василя Бердаря відгукнувся письменник Петро Угляренко: “Ось уже два місяці успішно триває виставка художніх робіт Василя Бердаря в Іршавському кінотеатрі… В його творчій біографії – участь у кількох звітних обласних виставках, міжзональній виставці в Івано-Франківську, республіканській виставці в Києві, звітній виставці закарпатських художників у Москві… Нині ж на виставці в Іршаві Василь Бердар експонує понад сорок своїх кращих картин… Закоханий у природу Карпат, про рідний край оповідає поетично, з теплими настроями. Справді багато поетичного в картинах “Скоро весна”, “Закарпатський мотив”, “Довжанські серпантини”… Портрети, представлені на виставці, свідчать про те, що маємо в нашому краї чудового портретиста. Це підтверджують такі роботи Василя Бердаря, як “Портрет сина Сергійка”, “Верховинка” та інші. Люди, душі яких відтворює на полотні Василь Бердар, так і світяться добротою, їхнє душевне тепло передається глядачам, збагачує й возвеличує їх…”.
Відійшли у вічність великі учителі Василя Бердаря, істинні русини Адальберт Ерделі, Йосиф Бокшай, Федір Манайло, Андрій Коцка. А сам Василь Бердар всією душею, усіма своїми Богом йому даними силами прагнув сягнути їхньої висоти у своєму непроминальному мистецтві. І – сягав! Навіть незважаючи на те, що все своє життя мешкав спочатку в рідному селі, а згодом у рідному райцентрі – Іршаві.
Усім своїм життям, усією своєю істинно русинською творчістю Василь Бердар доказав, що периферії в географічному відношенні нема – є тільки периферія духу.
Високий творчий дух Василя Бердаря – русинського художника з Боржавської долини сягає найвищих світових верховин.
