В масцї убленнuв измирькаться запад.
Вичuр нисміло огнї запалив,
Фатьолом журы долину вповив.
Солодко пахнуть косіцї на вапах.
– Серце! де м віру в життя изигрив?!..
Місяць ся являть змиртвіло и тьмаво,
Світла студеного стелить лучї.
Тайна страшна ся карбулять в ночи –
Вд власти її ни мнянтує й диявол.
– Серце! мовчи, ни кімлуй, ни кричи!
Місяць страшнов сигіняшностив зрывать
Реваня в мойuв згиренuв души.
Теплоє світло у небі лишив –
Кригов болячов ня всього вповивать.
– Серце! нивойив домак тя здушив!
