Петровций Иван
Иван Петровцій
НАШІ и НИНАШІ СПUВАНКЫ
РУСИНСЬКА ПОЕЗИЯ
:
СПUВАНКА ЗА ГУСЛЇ
Як лем сливлянков перегуслов
Убыллю файно свuй язык,
Дає ми Янгол в рукы гуслї,
Дає ми Дявuл в рукы смык.
Щи ни гуду - щи мовчкы стою:
Так и стояв бым на зимлї,
Лем ни дає ми Бог спокою,
Кой вичирієся в селї.
В души ся ширить радuсть-мука,
В очох ся здыймать болю крик...
И никаву на свої рукы,
И вижу - гуслї, вижу - смык!..
Потому - нич ни памнятаву:
Зузнить брындак, летить оса...
Кого там в пекло ни пущавуть?!..
Што чути в райськых голосах!?..
Кой ожило Мертвоє море,
Чорт взяв Везувій, ги погар,
Перехылив!.. И рогом оре
Никым ни ораный гатар.
Яка мuцна в небес фактура!
Яка присподня - без динця!
Кырвава ожила фігура -
Из головов, лем - без лиця!
А туй - толока, туй - косіцї,
Сяті - на поли жито жнуть.
Перевернулися кырніцї,
На сонце рыбы воду ллють.
Йсе всьо, што бурхать, вже ни ляже?
Живоє може знати - Смирть?
И тко йсе вшытко в узел зяже?
Ай туй поникав им увирьх:
Там - Бог: симетрия, порядок,
Яса, краса и світлота.
Цвіте роса.., яснїє ладан...
Йой, Боже, де йсе я лїтав?!
Лем кой слызы ня вмыли теплі,
Сам Господь Бог ми проказав:
- Ты быв єднов ногов у пеклї,
А другов ись в раю стояв.
ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |
© Иван Петровцій
, 1996