ѕарадокси ѕетровц≥¤

ѕарадокси ѕетровц≥¤

ћайже у кожному своЇму публ≥чному виступ≥ ≤ван ѕетровц≥й не проминаЇ нагоди в≥дм≥тити, що сучасний письменник мусить бути високоосв≥ченим, маЇ знати св≥тову л≥тературу, з ¤кою найкраще знайомитис¤ в ориг≥нал≥, тобто, знаючи мови. « цим н≥хто не наважуЇтьс¤ сперечатис¤, хоча ≥ на курси ≥ноземноњ посп≥шають записуватис¤ далеко не вс≥. “а ≥ дл¤ чого? јдже нав≥ть твор≥в класик≥в на мов≥ ориг≥налу у нас не знайдеш. ј ѕетровц≥й знаходить. ≤ не т≥льки знаходить. —аме завд¤ки йому ми маЇмо можлив≥сть знайомитис¤ з перлинами св≥товоњ класичноњ та сучасноњ поез≥њ на р≥дн≥й украњнськ≥й мов≥. …ого перекладами Ѕодлера, ≥нших французьких та багатьох мад¤рських поет≥в захоплюютьс¤ чи не вс≥ шанувальники красного письменства. ћистецтво перекладача ≤ван ёр≥йович опанував давно. ≤, на щаст¤, не т≥льки цим мистецтвом.

“реба в≥дм≥тити, що з ≥менем ≤вана ѕетровц≥¤ дивним чином повТ¤зан≥ не т≥льки певн≥ л≥тературн≥ дос¤гненн¤, але ≥ довколал≥тературн≥ та пол≥тичн≥ скандали. ѕерше дес¤тил≥тт¤ нашоњ державноњ незалежност≥ стало дес¤тил≥тт¤м розвалу нац≥онального книговиданн¤ та книгорозповсюдженн¤, пер≥одом рег≥онал≥зац≥њ та застою в л≥тературному процес≥. ¬ значн≥й м≥р≥, думаю, з розпачу вже в≥домий украњнський письменник подавс¤ в пол≥тику. ¬еликому ≥ щирому патр≥оту р≥дного краю близьким по духу здалос¤ “овариство подкарпатських русинов, кер≥вництво ¤кого ставило перед собою сепаратичн≥ ц≥л≥. јле поета-романтика приваблювала не так пол≥тика, ¤к бажанн¤ в≥дродити русинську мову. рах пол≥тичного русинства не позбавив письменника бажанн¤ творити на милому серцю д≥алект≥. –езультатом стало виданн¤ пФ¤ти книг, останн¤ з ¤ких щойно побачила св≥т в ”жгород≥ в друкарн≥ ѕѕ Уѕовч –.ћ.Ф. ¬она†† так ≥ називаЇтьс¤ Ц Уѕослњднњ спњванкыФ. “а про це Ц пот≥м.

—аме з початком 90-х рок≥в повФ¤зан≥ перш≥ скандали з ѕетровц≥Їм. як не дивно, стосувалис¤ вони не так пол≥тичних уподобань автора багатьох в≥домих п≥сень, ¤к≥ виконував ≥ виконуЇ ≤ван ѕопович та ≥нш≥ в≥дом≥ артисти, не так його русинських публ≥кац≥й, ¤кими в≥н починав бавитис¤, ¤к речей досить таки банальних. ѕо-перше: в≥н посм≥в критикувати ≤вана „енде¤ не ¤к реаб≥л≥тованого письменника, а ¤к людину, з ¤кою мав особистий конфл≥кт на ірунт≥ л≥тературноњ д≥¤льност≥ та побуту. ѕо-друге: у своњх творах в≥н вживав медичний терм≥н Угузиц¤Ф, ¤кий тод≥ вважавс¤ нецензурним словом. ¬се це було страшним табу дл¤ нашоњ закомплексованоњ пострад¤нськоњ морал≥. “а ¤к би там не було, а Уƒ≥алектар≥й, або ж ћила книжочка русинськоњ бисњды у в≥ршахФ, що вийшла друком 1993 року стала надзвичайно попул¤рною. „и не перш≥ парод≥њ на «акарпатт≥ зТ¤вилис¤ саме на тексти ≥з ц≥Їњ книги. ѕригадайте хоча б надзвичайно попул¤рне у т≥ часи: Д«абув »ван у своњв книз≥ слово ногавиц≥...Ф ’вил¤ шаленоњ критики обрушилас¤ на автора саме за цю книгу. р≥м вищезгаданого слова у зб≥рц≥ критикували все. јвторов≥ приписували бажанн¤ познущатис¤ над р≥дною мовою, спотворити правопис, ввести нов≥ букви, порушити цнотлив≥сть закарпатських вух ≥ очейЕ† ј п≥сл¤ виходу наступних русинських книг автора де¤к≥ спонсори публ≥чно в≥дмежовувалис¤ в≥д нього ≥ засуджували його за критику влади ≥ д≥йсност≥, у ¤к≥й не т≥льки автор, але ≥ вони живуть ≥ понин≥. ¬ин¤тком не став ≥ написаний у сп≥вавторств≥ з дружиною украњномовний роман-детектив.

—аме в т≥ часи ≤ван ёр≥йович ѕетровц≥й зрозум≥в, що ≥з скандал≥в довкола себе можна мати великий хосен. —аме тод≥ в≥н перетворивс¤ ≥з в≥домого письменника у людину публ≥чну, у людину, ¤ка не т≥льки моделюЇ ситуац≥ю, не т≥льки провокуЇ њњ, але ≥ керуЇ нею. ÷ей сивий коренастий чолов≥к першим з украњнських л≥тератор≥в використав елементи шоу-б≥знесу дл¤ дос¤гненн¤ мети в своњй письменницьк≥й д≥¤льност≥. ≤, треба сказати, усп≥шно. ѕоет ≥ перекладач ≤ван ѕетровц≥й не т≥льки видаЇ книгу за книгою, але ≥ заробл¤Ї на прожитт¤ продаючи њх. ј про це сьогодн≥ мр≥Ї кожен безгонорарний письменник.

Ќайб≥льшим детонатором спокою читач≥в канон≥чноњ л≥тератури стала книга УЅ≥тангњвськ≥ сп≥ванкыФ, у ¤к≥й автор повернувс¤ обличч¤м до еротики. ¬≥н насм≥ливс¤ опубл≥кувати не т≥льки власн≥ твори, але ≥ з≥бран≥ у вс≥х районах област≥ зразки народноњ творчост≥, того фольклору, у ¤кому все називаЇтьс¤ своњми ≥менами. ÷е був шок. Ћжемораль ви¤вилас¤ поівалтованою остаточно ≥ безповоротно. ј івалт≥вник отримав чергову порц≥ю засуджень та прокльон≥в, а разом ≥з ними ≥ м≥жнародну прем≥ю ≥м. ƒухновича. ’оча ¤ не переконаний, що прем≥ю присудили саме за це виданн¤. ƒо реч≥, сприйн¤тт¤ сором≥цькоњ книги автор хот≥в помТ¤кшити. “ому в≥н включив до нењ ≥ переклади твор≥в в≥дпов≥дноњ тематики ≥з класик≥в, переважно рос≥йських. ÷е, звичайно, не допомогло, ≥ за книгою закр≥пилас¤ репутац≥¤ порнограф≥чноњ. Ќав≥ть за народн≥ твори звинуватили не народ, бо ¤к можна звинуватити самих себе, а письменника. ј вс≥ ц≥ п≥сн≥ ¤к сп≥вали, так ≥ сп≥вають у хм≥льних компан≥¤х та на вес≥лл¤х п≥сл¤ п≥вноч≥. ≤ книгу, до реч≥, знайти неможливо Ц розкупили все.

—ередина ц≥Їњ осен≥ принесла нам ще один подарунок в≥д ≤вана. Ќа цей раз Ц потр≥йний. ¬≥дразу три своњ ≥постас≥ презентував наш земл¤к в≥дв≥дувачам ужгородськоњ книгарн≥ У обзарФ. ÷им самим в≥н прагне в≥дродити вже забуту традиц≥ю презентац≥й у цьому попул¤рному магазин≥. олись так≥ акц≥њ тут проходили регул¤рно ≥ ми мали можлив≥сть придбати книгу з автографом автора. „и можна в даному випадку сказати, що давн≥ можливост≥ повертаютьс¤ до нас? Ќе знаю. јле автограф отримати читач≥ знову можуть. ¬≥рн≥ше, вже змогли.

Ќайперше п≥сл¤ презентац≥њ ¤ хот≥в би сказати, що такого, ¤к ≤ван ѕетровц≥й не робив ще н≥хто. ≤ не т≥льки в ”крањн≥. ¬идати одразу три книги, три сол≥дн≥ томи у той час, коли нав≥ть одну маленьку зб≥рочку випустити важко Ц це вже щось. ј ¤кщо сказати, що вс≥ вони варт≥ уваги, то це вже занадто. јле факт Ї фактом ≥ в цьому випадку можна т≥льки рад≥ти з того, що маЇмо те, що маЇмо.

ќтож, перша книга Ц антолог≥¤ французькоњ класичноњ та сучасноњ поез≥њ Ф¬ечорова гармон≥¤Ф. ¬иданн¤ шикарне з ус≥х точок зору. ’удожнЇ оформленн¤ ≥ пол≥граф≥чна ¤к≥сть приваблюють, а витончений смак перекладача даруЇ нам щаст¤ познайомитис¤ з кращими надбанн¤ми близькоњ нам по духу л≥тератури. Ќа в≥дм≥ну в≥д двох ≥нших, ц¤ книга вийшла в державному видавництв≥ Д арпатиФ.

Ќазва другого тому У„олов≥к з птахою на плеч≥Ф асоц≥юЇтьс¤ з назвою книги ≤вана ћалковича У« ¤нголом на плеч≥Ф. “а це т≥льки назва, за ¤кою стоњть повне з≥бранн¤ твор≥в автора на украњнськ≥й мов≥. ѕро з≥бране тут говорилос¤ ≥ писалос¤ багато. јдже майже вс≥ в≥рш≥ вже добре в≥дом≥ шанувальникам ≥з попередн≥х зб≥рок. ј найкраще ув≥йшло до вибраного У–≥ка рокуФ. “а так чи ≥накше, знову ≥ знову перечитуючи улюблен≥ поез≥њ гордишс¤ ≥ рад≥Їш великому таланту свого земл¤ка, ¤кий, н≥би граючись, веде тебе чар≥вними лаб≥ринтами неповторноњ мелодики р≥дноњ мови:

«ор≥ мерхнуть. –оси терпнуть. ≤ туманами протерта

Ѕ≥лина така нестерпна в неб≥ трепетно горить.

≤ дивуЇмось: теперка, у останн≥й ранок серпн¤,

—онце б≥ле, мов люстерко, випливаЇ з-за гори.

÷е та гра, ¤ка† ≥снуЇне просто заради гри. ÷е грац≥йна форма наповнена зм≥стом.

≤ ще одне. ¬икористовуючи в художньому оформленн≥, зробленому Ќ. Ќаумченко, роботи всесв≥тньо в≥домих художник≥в ‘едора ћанайла, Ѕюрк-∆онса, —альвадора ƒал≥ та “≥водара „онтвар≥ остри поет хот≥в п≥дкреслити гармон≥йну Їдн≥сть украњнськоњ поез≥њ з Ївропейською та св≥товою л≥тературою.

јле найб≥льш детально ¤ хот≥в би зупинитис¤ на трет≥й книз≥, що, ¤к ≥ попередн¤, побачила св≥т у друкарн≥ ѕѕ Дѕовч –.ћ.Ф, що в ”жгород≥. Дѕослњднњ сп≥ванкыФ написан≥ по-русинськи ≥ Ї найб≥льш ¤скравим про¤вом таланту автора, його глибинних знань народних традиц≥й, св≥товоњ класики та механ≥зм≥в дос¤гненн¤ усп≥ху. “ут усе враховано, усе передбачено ≥ все пережито. —ива мудр≥сть перепл≥таЇтьс¤ з юнацьким прагненн¤м здивувати, майстерн≥сть з пошуком нових засоб≥в, волод≥нн¤ формою з небанальн≥стю сказаного.†† ÷≥Їю книгою автор намагаЇтьс¤ н≥би поставити лог≥чну крапку не т≥льки в своњй творчост≥, але ≥ в житт≥. “ак, принаймн≥, здаЇтьс¤. („и це знову прийом, запозичений ≥з шоу-б≥знесу?)

ћожливо, саме через це так багато твор≥в присв¤чено тем≥ житт¤ ≥ смерт≥, тем≥ в≥чного ≥ скороминущого.

Ћем смирть безсмертну маЇ тайну,

яку ни маЇ всьо жит¤.

’оть тот, тко завтра с¤ уродить,

«а нас ни впов≥сть ни сл≥вц¤,

Ѕо ¤к жит¤, так смирть ни годен

ѕорозум≥ти до к≥нц¤.

ј ось зак≥нченн¤ Д—онету за стар≥стьФ:

ЌиЇ здоровл¤, и краса пропала,

Ћем спомини за бурю юних сил...

¬ нид≥йдавому слов≥ ДстарожилФ

Ќових жил вать ниЇ, вать дуже мало.

¬мирати треба молодим, бо инак Ц кара

ѕаде на душу ти й тњло: стар≥сть...

ћало в украњнськ≥й поез≥њ таких простих ≥ щирих сл≥в. ћало таких твор≥в ¤к т≥, що завершують цю книгу, твор≥в, що присв¤чен≥ земл¤кам поета, ¤ких вже давно нема серед живих. “их людей вже мало хто й памФ¤таЇ нав≥ть у сел≥. јле, згадуючи њх, пишучи про них, в≥дтворюючи часи власного дитинства, проведеного разом з ними, авторов≥ вдаЇтьс¤ створити св≥т, близький кожному з нас. јдже кожен пережив щось под≥бне: втрату друз≥в, р≥дних, близьких... ≤ не маЇ значенн¤, що н≥ ¤, н≥ ви не знали н≥ јнну Ѕагийову, н≥ ћ≥шу Ѕерезна¤, н≥ »вана расулиного, н≥ жодного, кому присв¤чено твори - вс≥ однаково переживають драму житт¤ ≥ смерт≥, драму безсилост≥ перед неминучим, драму вразливост≥ тонких матер≥й нашого Їства. ≤, хоча автор ≥ не в≥рить, що хтось под¤куЇ йому за цю книгу, ¤ хочу зробити саме це: низько вклонитис¤ ≤ванов≥ ёр≥йовичу за справжню поез≥ю, за твори, що стануть класикою русинськоњ л≥тератури. ≤ це не висок≥ слова. ѕросто у цих творах поет Ї самим собою. ¬≥н не граЇ, не заграЇ, не прагне здивувати, засудити чи дати оц≥нку. ¬≥н просто розм≥рковуЇ про набол≥ле, розм≥рковуЇ спок≥йно, виважено, мудро, образно, красиво...

—хиливс¤ м≥с¤ць хмар≥ на плече

» слухаЇ шовковий плюск≥т часу Ц

¬ ќсойи час так настара тече,

√и музика епохи –енесансу.

јле... “аку ц≥л≥сн≥сть натури ≤ван ѕетров≥й демонструЇ т≥льки торкаючись вищевказаноњ теми. ” вс≥х ≥нших в≥н, залишаючись собою, демонструЇ наст≥льки кардинально протилежн≥ думки, що мало хто зможе в≥др≥знити в них щирого поета в≥д профес≥йного шоу б≥знесмена. я хочу продемонструвати т≥льки два приклади. « одного боку б≥танг≥вське богохульство, з ≥ншого Ц глибока в≥ра в Ѕога. « одного боку безмежний патр≥отизм, з ≥ншого Ц шов≥н≥стичн≥ заклики та пол≥тичн≥ лозунги. ѕор≥внюйте сам≥:

“¤жко ¤нгел череватий

Ћ≥тать в небесњ.

як у ниб≥ с¤ накрекче,

«айде в виндигл≥в:

янгел палинку ни хлепче Ц

Ћем вина горд≥в.

††††††††††††††††††† (Д—п≥ванка за дњла ¤нгельск≥Ф)

†

ой зимний в≥тер сн≥гом фукань,

“р≥щить мороз по всьих св≥тах,

Ѕог любить гр≥ти зз¤бл≥ руки

¬ половенњвучих св≥чках.

†††††††††††††††††††† (ДЅог любитьФ)

ѕро патр≥отизм ѕетровц≥¤ б≥льш≥сть читач≥в не хочуть не т≥льки говорити, але ≥ чути. ќсобливо т≥, що проживають в ≤ршавському район≥. ќсобливо њх дратуЇ Д—п≥ванка за ковдошку з »ршавського районаФ. «анадто натурал≥стична картина сприймаЇтьс¤ ¤к образа. јле, х≥ба таке житт¤ не Ї образою г≥дност≥ кожноњ людини? ’≥ба все, про що говорить поет не Ї правдою? ’≥ба мало людей живуть на наших, санкц≥онованих см≥тниках? Ѕажанн¤ не пом≥чати житт¤ довкола себе ≥ стаЇ причиною такого несприйн¤тт¤ художн≥х твор≥в.

†

—пить на см≥тнику душа невинна,

ј над нив файн≥Ї транспарант:

ДЌаша низалежна ”крайина!

… учма Ц конституц≥њ гарант!Ф

÷е не просто патр≥отичний в≥рш, це в≥рш Ц заклик. «аклик не миритис¤ з тим, що Ї, а щось робити, щось м≥н¤ти, ¤кось впливати на ситуац≥ю. ’оча жодних рецепт≥в автор не даЇ. јле, чи повинен в≥н щось пропонувати? Ќехай це питанн¤ залишитьс¤ без в≥дпов≥д≥.

ќсоблив≥стю тепер≥шнього творчого почерку поета ≤вана ѕетровц≥¤ Ї ≥ те, що фатальн≥сть моменту, наближенн¤ смерт≥ л≥ричного геро¤, ст≥на чи пр≥рва безвиход≥ змушуЇ автора використовувати методи, близьк≥ до мазох≥зму. Ќайб≥льш ¤скраво це ≥люструЇ Д—п≥ванка самопобийнаФ:

ѕаскудьте ймнн¤ моЇ, бреш≥ть,

†††††††††††† Ћемзуйте† б≥льше:

я Ц што за мене не каж≥ть!-

††††††††††††† Ќамного† г≥рше.

јле нав≥ть у такому самопобийному твор≥ ≤ван ёр≥йович висловлюЇ своЇ життЇве кредо:

Ѕо тко би н¤ не обвин¤в,

††††††††† ††††ќш ¤ Ц падлюка,

азавим за свиню Ц свин¤!

†††††††††††††† «а суку Ц сука!

Ќа в≥дм≥ну в≥д багатьох наших письменник≥в, ¤к≥ часто-густо лукавили ¤к перед читачами, так ≥ перед самими собою, в≥н завжди писав ≥ говорив те, що думав. Дјй, ¤ писав так≥ стихи, ¤к≥ м лем хотњв!Ф ’то ≥з нас може повторити ц≥ слова?

Ѕагато що в книгах автора, особливо в тих, що написан≥ по русинськи, можна сприймати чи заперечувати. я особисто категорично не сприймаю звинувачень на адресу украњнського народу в тому, що цей народ не даЇ можливост≥ нормально розвиватис¤ русинськ≥й мов≥ (д≥алекту). ¬с≥ моњ друз≥-письменники з ’аркова, Ћьвова, „ерн≥вц≥в, иЇва, ≤вано-‘ранк≥вська, риму ≥з великим захопленн¤м слухають ≥ читають, наприклад, Дƒ≥алектар≥йФ. ожна нормально розвинена людина розум≥Ї ≥ сприймаЇ ту ≥стину, що мова тим багатша, чим б≥льше д≥алект≥в вона маЇ. јдже одним ≥з джерел, енерг≥Їю ¤ких мова живитьс¤, саме ≥ Ї д≥алекти. ј мова наших предк≥в не розвивалас¤ т≥льки тому, що не мала змоги розвиватис¤ ≥ нормально функц≥онувати материнська украњнська мова. Ќе маЇ змоги вона розвиватис¤ ≥ тепер. —ам же автор про це ≥ пише у Д—п≥ванц≥ за мовуФ:

” ƒавн≥м –им≥ не лем свинњ

ј й кури зналис¤ в латинњ.

ј нинњ в б≥дн≥в ”крайинњ

јни курчата, ани свинњ

Ќи розум≥вуть ани слова

»з того, што с¤ кличе ДмоваФ.

...«абули не лем кури й свинњ,

ќш вни живуть на ”крайинњ.

“ака категоричн≥сть висловлювань додаЇ експрес≥њ, збурюЇ св≥дом≥сть, змушуЇ думати, переживати, проникатис¤ сутн≥стю того, про що говорить автор. р≥м в≥ри та атењзму, кр≥м патр≥отизму та шов≥н≥зму, кр≥м гармон≥њ та протир≥ч у книз≥ Ї ще багато мудрост≥, багато л≥рики, багато декадансу... ј ще зб≥рка р¤сн≥Ї р≥зними поетичними формами. “ут Ї ≥ сонет, ≥ верл≥бр, ≥ ¤понське хоку, ≥ класичний римований в≥рш, ≥ тв≥р, од¤гнутий у традиц≥йно ≥спанськ≥, латиноамериканськ≥ чи мад¤рськ≥ шати... ѕоет легко, невимушено жонглюЇ думками, словами, фразами ≥ знову, ≥ знову, н≥би артист цирку, не змучуЇтьс¤ дивувати нас своЇю майстерн≥стю, своњм вм≥нн¤м бути р≥зним, бути ц≥кавим, бути неординарним, бути парадоксальним, бути ¤скравим ≥, разом з тим, залишатис¤ самим собою: л≥риком, романтиком, б≥тангом.

оса!

Ќикошеноњ втави напудилас¤ !?..

раса!

Ќи спасла св≥т Ц сама попаскудилас¤ ?!?..

††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† Д—п≥ванка зв≥далнаФ

††††††††††† я певен, що ц¤ книга заслуговуЇ окремоњ розмови. я знаю, що ще багато наших земл¤к≥в будуть не т≥льки читати цю справжню русинську поез≥ю, але ≥ вчити њњ на памФ¤ть. ўо не каж≥ть, а ц≥ слова варт≥ того:

†††††††††††††††† ƒинь с¤ поклонив коров≥,

†††††††††††††††† » в хл≥в≥, ги св≥чка, згас.

†††††††††††††††† —лово терлос¤ у слово,

††††††††††††††††† » у час вдар¤вс¤ час.

††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† Д—п≥ванка сп≥дсп≥дн¤Ф

††††††††††† ј твори ≤вана ѕетровц≥¤ вдар¤лис¤ ≥ вдар¤ютьс¤ в серц¤ ≥ душ≥ небайдужих читач≥в. ≤ буд¤ть у тих душах те, що ми часто вол≥Їмо приспати, бажаючи вигл¤дати кращими, н≥ж Ї насправд≥.

†††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††† ¬асиль ”«јЌ

«ј√ќЋќ¬ џ | Ќ»√џ »вана ѕ≈“–ќ¬÷≤я:| ѕиш≥ть! |
«акарпатський рейтинг