Петровций Иван
Иван Петровцій
Н А Р О Д Н І Х У Й О М Ы Й К Ы
Л И Ґ І Н С Ь К І
Та ци я быв ни лиґінь,
Тай ни лиґінина:
В руках – дuвка, в зубах – піпа,
На бородї – слина.
Кыдьбым хлоп, кыдьбым хлоп,
Кыдьбым ни калїка,
Кыдьбы у ня така пуца,
Ги у чоловіка.
Дуже м довго дuвку глядав,
А найшов – завівкав:
Ціцї – є! Пича – є!
Сисе собі – дuвка!
Нахылився дуб на бука,
Явuр на калину.
Так ти, дuвко, пичу люблю,
Ги пес солонину.
Кыбы в мене тото было,
Што у молодіцї,
Носив бым го на долони –
Не коло гузіцї!
Гий, казала ми Олена,
Казала малому:
– Кыбы пича зубы мала –
Іла бы солому!
Взяв им дuвцї пичу в рукы,
Мушу сокотити –
Пича в ниї чирипляна,
Годна ся розбити.
Гий, Поланьо моя мила,
Дыбава Поланьо,
Та ты таку пичу маєш –
Ни стане в клебаню!
Гий, ниборе гуцулику,
Піціріцькый гуцку,
Сорочина до колїна –
Витко у тя пуцку.
Здрю на дuвку зза корча,
И здыхаву вд сміху:
Вна траву пасе гузицьов,
Пичов коле вріхы.
А у мене файна дuвка
Из самої Апші –
Засуну йuв рукы в пичу,
Та бю собі в тапші!
Поклав дuвцї я свойuв
Пиля пічї чілінґuв.
Лем туды ткось шурконить
Чілінґuв чілінґонить.
Я Маріку беру йграти,
Указнy а читаву.
И кить ми Маріка дасть –
Я лише попытаву.
Гий, дuвкы, Ивану дайте,
Йван такый малинькый,
Што овuн вам нич ни вчинить,
Лем узьме у жминьку.
Гий, Иваня ниваловшный,
Лымпавый Иваня,
Цїлу нuчку гребило тя –
Ни было ти спаня.
Ой иду я танцьовати,
Беру собі Марю.
Та я Марю за пичину,
Ги за каландaрю.
– Маріє, Маріє,
Уткuть вітер віє?
– З тої полонины,
Што ми меже нuг є!
Вчора ня могли вженити.
А инниськы ни могли:
Кой им ввідїв голу дuвку –
Ногы ся в ня затрясли.
Ба чому тото дuвкы
Так из ня смівуться?! –
Ци што пuрвані пачмаґы?
Ци што мала пуца?
Помолися за ня, Анцьо,
На колїнах й стоя:
Уросте в ня пуциня,
Та буде лем твоє.
Ой на дворі морозняно,
А в хыжи посуха.
Ни стuй, хлопче, пуд вызором –
Вдмерзнуть пуцї уха.
Гий, ни бийте ня, дuвчата,
Ни збыткуйте дїтвака,
Бо кить вдорвете ми пуцу,
Я позычу уд быка.
Задарь ты на мене гойкаш –
Я, нибого, ни сморкач
Докuть в мене у пачмаґах
Щи телемпаться клепач.
Ой та ци я собі гуцул,
Рубаву калину.
Тко щи в сьому боцї має
Аттаку хуйину?!
Кыбысь знала, білявино,
Якый я Михайло,
Та тебе бы ни кортїло
Моє туріґайло.
Гий, кыбы ни тоты жоны,
Ни тоты дuвчата,
Нашто бы ми товды пуцу
У ґатьох держати?!
Я купив собі пачмаґы –
Ни защuнкаться перед:
Вать пuвхуя удрубаву,
Вать пачмаґы вержу гет!
Я купив нові пачмаґы,
Й лем им квар из ними мав –
Вбы йих файно защuнкати,
Гет пuвпуцы м удрубав.
Гий, розкажу вам, фаттьовы,
Як без жоны пuлло є:
Рано встанеш, а в пачмаґы
Серце бє собов, тай бє!
Уйшла д минї Марька сночи,
Я казати файно яв:
Пак, ни знаву, ци ты хочеш,
Айбо я бы заєбав!
Легко было ми з Марійов,
Тяжко ми з Йоланов –
Кить ї хочу поєбати,
Хуй мащу сметанов.
Єдно ми ся плече мече,
Другоє ни хоче.
В єднuв пичи йде без звука,
А в другuв булькоче.
Кой им ишов на царину
Косу поклепати,
Впстала коса никлепана –
Дuвку м мав єбати.
Продав дрыва мальовані,
Купив чіжмы кырдовані,
Ояндиковав Маріцї
За єден раз дати пічї.
Так з Маріков ся намучив –
Подер ґатї на онучї.
Та покочу колодочку,
Покочу, покочу.
Доти тебе, дuвко, єбу,
Докu самый хочу.
Гий, иду я у катуны,
Тай на дuвку кличу:
Сама чини, што там хочеш,
Лем сокоти пичу!
Та вудкu ты, білявино,
Та вудкu, та вудкu? –
Ци дала бысь мало пічї
За погарчик вuдкы?!
Зрана-рано на толоцї
Мою дuвку єбуть хлопці.
Сїв им скраю, яв гадати,
Ци й минї бы йuв запхати?!..
А у мої дuвочкы
Зашипіло в дїрочцї.
Зашипіла в пичи піна –
Просить пича істи сїна.
Везли ладу и парнины
До лиґіня уд дuвчины.
На пuвпути дружбы стали,
Молодицю поєбали.
Та я пuду у волuвню,
У волuвни сижу.
Як ся мила з другим єбе,
Най ниґда ни ввижу!
– Дай ми, няню, гроши на дuвок,
Та пuду на мандры!..
– Лем чекай, та туй ти й дам
З маттериної ти халахандры!..
Я иду собі та йду,
Ґлядавучи пичу –
Хуй ни забю у пизду,
Бо го покалїчу.
Ой иду я горі селом,
Сука на ня бреше.
Поникав им у оболок –
Дuвка пичу чеше.
Та ци я быв ни фаттьовик,
Писсю йому матїрь,
Ци я ни мuг, кой им хотїв,
Дuвку заєбати?!
Ой та дай ми, білявино,
Та дай ми, та дай ми –
– Дам ти шойту з поросяти,
Пікницї из яйцьми.
Пuшла зо мнов фрайирочка
На оборuг спати –
Моя пуца сакраменська
Ни хотїла встати.
Гий, коли я быв малинькый,
Сидїв пиля хаты,
Зшив им пуцку й пичку з вовны,
Та вчив ся єбати.
Ишла пичка через річку,
Тай сїла на камінь
Вставай, вставай, брате хую,
Бо вже пичцї амінь!
Коло млина ясенина –
Были би полїна.
А у нашого Ивана
Хуй онь до колїна.
Та пuду я, хло, на клаку,
Розяжу волоку.
Цїмбор дuвку в сіньох єбе,
Я стою избоку.
Гий, та цїмбор ми ся женить -
Бере ми любаску,
А я беру карабіну,
Та йду на вадаску.
Уйду д тобі, чорте, чорку,
Коли зайде сонце,
Лем файнинько ми поковтай
Пуцов у віконце.
Ой чортику молодинькый,
Рогатинькый чорку,
Ци ни ты вто минї сночи
В возuр пуцов цоркав?
Шовком шиву, друтом яжу,
Ни по воли з Аньков ляжу.
Ни по воли, ни по воли
Забив пуцу крuзь подолок.
Ты лем, Марько, розчепарься –
Туйкы всьо готово:
Пуца у ня друтована.
Яйця – оцїльові.
Моя пуца поламана,
И друтами друтована –
Мусїв им подрутовати
Обы дuвку поєбати.
Иде друтарь путями,
Несе в руках серсаму.
Як ми дїру заплатать,
Дuстане за вто плату.
Гий, нибого, Марько, чуєш –
Штось у ня ни дубиться:
Нашто пичу порфінуєш –
Пуцї вто ни любиться!
Попуд тоты полонины
Мальовані хресты.
Дuвка пичу побрытвала,
Побілила звестив.
Гий, Поланьо-босорканьо,
Нашто сь пичу брытвала? –
Там такое, ги стирнянка –
Коле, ріже, ги піла!
Гий, Поланьо, ты, Поланьо,
Затчи писок и ни рыч:
Тебе тяжко поєбати –
Пича коле, ги ярич!
Ты ни лaком ня цицьками
Круглыми, ги яблыка –
Кой йих видить моя пуца,
Чиниться, ги у быка!
Гий, коли я женитися
Пообїщав Тирці,
Вказала ми ціцї-міцї,
Тай до пизды двирцї.
Лїгай, дuвко, лїгай,
Най ти пичу вижу.
Я на свою пуцу
Такых дисять знижу.
Моя пуца ни для тебе,
Марько хмуролиця,
Бо яка у тебе пича –
Вижу по гузици.
Кажуть люде: я – лынґарь,
Бо товстый у ня біґарь.
Тать пак я сим біґарьом
Шорю вам жuн зашором!
Што робити ми типир? –
Похудїв ми хуй домак:
Быв давно такый, ги ливч,
А типир такый, ги цвак.
Сyчу, сyчу тинґирицю,
Ламлю кажду гычку,
А Маріка сперед мене –
Вказує ми пичку.
Я принuс Маріцї ннись
Повні жминї сушениць.
А она за сушеніцї
Вказала ми дві гузіцї.
На свальбі удданичкы
Указувуть гузичкы.
Айбо ни на всяку
Мавуть хлопы дяку.
Біда з такым
Ґаздовати,
Де ни жебі,
Ани в ґатьох!
Кыбы стручя убчuмхали,
А шумuл зuбрали,
Кыбы дuвкы нам дали –
Мы бы заєбали.
Посїяв я татарку
По долинї, по ярку.
Та што ми вта татарка,
Кой про пичу лем гадка.
Ой на горі білый овес,
Ни єбав я фрайирку днесь.
Ани дниськы, ни учора –
Пuду д лїпшuв извечора.
Ой зеленый гаю, гаю,
Што чинити маю?
Через тоты чужі пизды
Ни прuйду до раю.
Сыхлився граб до березы,
Береза до граба.
Чому сь пизду ушкірила,
Гикой стара баба?
З тебе, дубе, нич на буде,
А из вербы двоє буде:
Будуть сани и телїжкы –
Йти на плїшку до Марішкы.
Гий, подер им, тай подер им
Сиву петечину,
Кой им в корчах стелив дuвцї
Тай пуд гузичину.
Кыдьбы ни вты вuчuрніцї,
Ґолі ціцї-піцї,
Нарубав бым, мамко, дрывиць,
Тай занuс водіцї.
Вчора – гоя, иннись – гоя.
Ни лай менї, мамко моя,
Бо я лнґарь-линґарина,
Й нuч ни буду без дuвчины.
Горі селом иду,
Щи всяды світло.
Де ми было повернути,
Там ся загасило.
Повернув я до єдної –
В тої пличї голі,
Постїлочка розстелена,
Палинка на столї.
Ни єдну я нuчку ни спав,
Ни єдну просвискав,
Ни єдну я білявину
За пичку потискав!
Добра вода в тuв кырници,
Де фрайирка при улици.
А щи лїпша в тuм ярочку,
Де я єбав фрайирочку.
Ой люблю я свого кума,
Тай кумовы дїти.
Люблю в кума я без кума
Из кумов сидїти.
Та складїмся, цїмборику,
Хоть на месель проса –
Купім дuвцї чоботята,
Бо ни дасть нам боса.
Люблю тебе, любко моя,
Айбо хочу вмерти,
Бо у тебе для лынґарuв
Все двирї вдоперті.
Журився я молодинькый,
Та нич ни поможе –
Моя мила всьым давала,
А менї ни хоче.
Став им собі пуд ипирю,
Ипиря трясеся.
Ймаву дuвочку єбати,
А вна ни даєся!
Курилася плонина
Там, де жаба лїзла.
Мінила сь ми, ни дала сь ми –
Пизда би ти вблїзла!
Гий, гоп! шіді-ріді,
Што вто за робота –
Розобрати, тай лишити
Дuвку пиля плота?!
Гоп, цуп, команиця,
Моя пуца ни палиця –
Я ї з плота ни уламав,
Оби я ї дuвкам давав!
Ой йшов я горі селом,
Тай зайшов до брата;
А у брата жона хвора –
На пиздї лопата.
Гий, гоп, шіді-ріді,
Пасе олїнь дикый.
Тко ни єбе чужі жоны,
Тому гріх великый!
Ой, я великый злодїй,
Я великый злодїй:
Як залізу меже ногы,
Зuгнати ня годї!
Ой ишов я горі селом,
Чорт у бочку копкав.
А я думав, ош новтарыш
Новтарышку йобкав.
Ты просив – дала Маріка:
Хоть носом мачай,
Бо кить ись “вогo” уповів,
Та ни кажи “ча”.
Чоловіче, чоловіче,
Пича на тя кукоріче:
Куды тычеш,
И – чим тычеш?!
Чоловік в ня,
Што й казати:
Лем бы істи,
А – єбати!
Наш Иван так доєбався,
Што лем з гачником упстався:
На заголені гузіцї
Ймавуть дурных удданіцї.
Такый до ня лиґінь ходить –
Двадцить и пять изрuв просить.
В самого лем – нагавіцї…
Дам му изрї из гузіцї.
Я фрайирку файну маву,
А имня йuв Кларія.
В ниї кажда цицька – в шіпцї,
Пича – в околаріях.
Кой лїтавуть босорканї,
Кой мачок єбуть коты,
Стягну ґатї из Аґатї –
Чиню світло з темноты!
Ой Маріє-Марійичко,
Яка в тебе гадка? –
Маєш пичу кучиряву,
В мене пуца гладка.
Кажуть, смирть из косов ходить
Всьых бере ид собі.
Я готовый, Марько, вмерти,
Айбо лем на тобі.
Мы из дuвочков стояли –
Путпирали дичку:
Вна за пуцу ня держала,
Я її – за пичку.
Ой иду я танцьовати,
Беру собі дuвку.
Та вна мене за хуйину
Ги за шабашuвку.
Ой ты, біла білявино,
Білявино-душко,
Продай пичку за ґрайцарь –
Вчиню з ниї пушку.
Ишли хлопцї жuн єбати,
Та забыли хуї взяти;
В пути й яйця погубили –
Такі вто єбуны были.
Ни утріщуй, дuвко, очи,
Гикой чорні сливы -
Вповіш, ци тя мош єбати
Без презерватива.
Гий, Маріка на вту пуцу
Атака голонна,
Што нитко вже ї ни єбе
Без дуфлом-гандона.
Ищи вчора я в тя была,
А ннись – курва вта!..
Богдай ись мав тuлко пуцы,
Ги жаба хвоста!
Казали ми сусїдове,
Та щи й добрі люде:
– Лиши курву, бо жоны
Из курвы ни буде!
Та ци я быв ни фаттьовик –
Ни было над мене.
Та так им ся докурварив –
Нiка мара з мене.
Гинде мuй везе гнuй
На новинькuв тачцї,
Лем исьме ся поженили,
Вже клїпать курвачцї.
Я из пічї сивый волос
Из коріньом урвав.
Котра єбе ся з многыма,
Вто поправдї курва.
Коло млина жовта глина,
А у глинї яма.
Не лем ты, дuвчиско, курва,
Курва й твоя мама.
Ой курва курварила,
Тай мене навчила –
Ни было ми й дисять годuв,
Як ня зволочила.
Служить милый у армійи
Коло гаубіцї,
А кить знає, ош я - курва,
Менї — до гузіцї.
Єдна курва другу курву
Аттак проклинала:
– А богдай ись ся до смерти
Ипно ни зєбала!
Йой, боже мuй, як бідує
Жона курвашова:
Курваш ходить курварячи,
А вна сидить дома
Так им припер чилядину,
Што вбалив им городину.
Кыдьбы ни вто гвuздя в ляцьох,
Впстали бы ся цїлі яйця.
Позираву горі-долu,
Ци чекать ня жона домu.
Вже ня глядать з лампашами,
Де я хожу з курвашами.
Мы ходили з цїмборами,
Фіґльовали сьме з дuвками.
Дeко не лем фіґльовав –
Кить далося, та й запхав.
Полонино, полонино,
Чому сь ни зелена?! –
Кой ся трава зеленїє,
Дає ми Олена.
Гий, пuду я в полонину,
Та й пуд корча стану:
Єдна любка дасть ми за мед,
Друга - за сметану.
Ой пuду я в полонину,
Тай покличу Марю.
Лїгай, Марьо, пуд смереку,
Най корінь запарю.
Ой пuду я в полонину,
Назбираву грибuв.
Так поєбу білявину,
Вбы нитко ни видїв.
Та кой пuду в полонину,
Та в тоту зелену,
Там ми дuвкы дадуть пічі
За ріпу печену.
На высокuв полонінї
Косиця завяла.
Ни взяв ись ня за жону,
Хоть им ти давала.
Гий, иду я в полонину,
В полонину- затїнь.
Як ись за ня скоро забыв,
Єбав бысь си матїръ.
Гий, коли я в полонинї
Молодым вuвчарив,
Ни єднuв я білявинї
Ногы розчепарив.
Такоє в тя волосїчко,
Ги на бараняти:
Загубила ся в нuм пича -
Як тя поєбати ?!;.
Наша Марька – чередaрька:
Чередaрить череду,
Та все нuгтьом ся пошкрябать
У запарену пизду
Гий, дивочкы молодинькі,
Файні та хороші,
Чому пичкы ни мыєте -
Вода ни за гроші.
Гий, Маріко молодинька,
Яка ты Маріка:
Нигда пичу ни помыєш -
У волосю - ріпа !..
Та я собі дрымбу куплю,
А Маріцї – ґатї.
Можу в дрымбу задрмбати,
Маріку – зєбати.
Кить за ня ни пuдеш, білява Маріє,
Лем ти понад хыжу голoвня завіє.
Я ти уже казав, ти щи ти раз кажу –
Ни смієш ся уддавати без мого розкaзу!
Ий матїрь ти, дuвко, в душу,
Тай матїрь ти в душу,
Родину ти порубаву –
Зєбати тя мушу!
Кой приходив им до вас,
Казала сь ми, ош ми даш.
Та вже, дuвко, давай ми,
Бо ґатї суть на земли.
У саду, де много ипер,
Я Маріку д стовпу припер –
Руками ї убыймаву,
Пуцов пичу протыкаву.
Де суть файні такі села.
Гикой наші села.
Де є хуй вбы го ни знала
Любчина пердела?!
Та як тото, мила моя,
Ты постїль стелила,
Бо лем раз им ипно припер –
Постїль ся вломила!
Гий, коли я руковав,
Мила ґатї мыла.
Вто, што я у ґатьох мав,
Вернути забыла.
Йду на войну без ґати,
А ищи й без того,
Без чого ся убыйти
Ни годна сь, нибого!
Анцьо, Анцьо, будеш бита,
Бо сорочка ни зашита,
За ґатї ти нич ни кажу,
Бо щи з тобов спати ляжу.
В Анничкы чотыри губкы,
Чиллиняві, круглі:
На цюьованя єдны,
На єбаня – другі.
Затупила ми ся балта –
Мнякку липу ни бере.
Штось ся Анничка надула –
Стисла ногы й ни дає.
Обіцяла дати Анька
Спереду и ззаду,
Ай: обіцянка – вто ганка,
А дурному радuсть.
А я Анничку цюлюву,
Бо м ї дуже полюбив –
Кой залїз им йuв у пичу,
Мало м ся там ни втопив!
Нам из Анцьов уповіли
Из коня зняти сїдло –
Айбо што нам вто сїдло –
Нас єбатися тягло.
Чотыри бы писарикы
Ни переписали,
Колько раз ись ме ся з Анцьов
У хащи єбали !
Лїтав пташок понад дашок,
А може и вышше.
А тко Анцю ни уєбав,
Тото ни хлопчище.
Ци тямиш, ош кuлько
Казав им ти, Аньо,
Ни бери в рот бuлше,
Ги ся в нього стане!
Нашuв Анци ся бажило
Солодкого молока –
Ни попала пуд корову,
Ай попала пуд быка.
Анця ймак мене ни любить,
Хоть дись штось у нас было.
Каже: – Я з тобов ни ляжу –
В тебе пуца, ги дрыво!
В небі світиться звізда.
В Анничкы свербить пизда.
В небо плюну, Анци всуну –
Хоть якусь, а помuч дам!
Я з сусіцьков Аньков
Наварив сливлянкы.
Упив им сливлянку,
Уєбав им Аньку.
Столочили сьме траву
Из сусіцьков Аньков.
Лем тото ни Анька винна,
Ай ії мохнанька.
– Нашто, Анцьо, указуєш
Мохнату пизду?!
– Поєбіть ня, файный пане,
Бо я з Хуста йду!
Ий бо Анничка ґаздыня:
Три городы – єдна дыня.
Завто вбслужить молода
Три хуї – єдна пизда!
Я ни вижу в тому ґанжю,
Кой датко поєбе Анцю.
Лем у тому вижу ґанж,
Кой нитко ни єбе Анць!
На стирнянцї стuг стояв,
В котрuм Анцю я єбав.
А богдай бы грuм убив
Того, тко сись стuг спалив!
Наша Анця дуже хвора –
Была вчора у дохтора.
Дохтор Анци так повідав,
Же на Анци вояк лежав.
– Анцьо, Анцьо, што вто буде
Кить черево рости буде?
– А я тото перебуду –
Як давала м, так и буду!
Та я собі так подумав,
Кой им збирав рuща:
Файна дuвка ниєбана,
А єбана – лїпша!
Гий, Маріка – файна дuвка,
Кругла, ги бабовка;
А в Марікы така пича,
Ги палачїндовка.
Ой, Маріє молодинька,
Маріє молода,
Пича в тя ся розколола –
Тече з ниї вода.
Анде гриб, гинде гриб,
Аттуй голубінка.
А Марія голов пичов
Сїла на копінку.
Ой, Маріко, кучирявко,
Маріко, нибого,
Пича у тя, ги постuл –
Засунув им ногу!
Ой дала ми Марійичка,
Дала ріпу гуцьку,
Обы я йuв напаровав
Меже ногы пуцьку.
А, Маріко, вбы ня бuг,
Кой свербить тя меже нuг –
Нич! нитко! ниґде! николи! –
Я єден бым ти помuг!
Ой, Маріко, го-го-го,
Прийми мене голого,
Без сорочкы, без ґати –
Будеме ся єбати!
З высокої полонины
Скачалася плита.
Ни даєся поєбати
Маріка сердита.
– Ой, Маріко, дай ми того,
Што ти тече вода з нього.
– Я бым тобі, хлопче, дала,
Вбым ся гріха ни бояла.
– Та якый вто, Марько, гріх –
Забю пуцу, гикой в міх!
– Ты, ниборе, из тым міхом
Учинив бысь з мене сміху!..
– Ой, Маріко, дай ми, дай –
Буде хлопиць Миколай!
– Дала бым ти – боюся! –
Буде дuвка Маруся!
Кой лем дощик заросив,
Я вд Марікы попросив.
А кой дощик перестав,
Вна давала – ввuн ни встав.
Гий, Маріко, біла дuвко,
Ты мені попалася:
Я сїм рокuв ни єбав –
Хуй стойить, ги палиця!
Ой пuшов им до Марічкы
Тай темної нuчкы –
Єбав им ї у жаливі
Нацапкы й без свічкы.
Я єбав Маріку в сїнї,
Розорвав им йuв спuдницю.
Дуже журиться Маріка,
А мені вто до гузіцї.
Ой, везе ня по штрекови
Шіковинькый ріхлик.
Дай ми, дuвко, трічї пічї,
Та куплю ти кіфлик.
Ишли бікы в поковбікы,
Коровы вд селови.
Дай ми, дuвко трічї пічі
Дам ти будюґовы.
И губкы в тя мальовані,
Й личко мальоване.
Дай ми, дuвко трічї пічї,
Бо пак ми ни встане!
Докu в ґатьох розпутулькав
Спутульканый гачник,
Пуца впала й ни встає –
Дuвко, перебач ми!
Нянько робить, а я – ні:
Нахуя тото мені?!
Нянько робить, я – єбу:
Нахуя тото йому?!
Нянько нич до наня гойкать,
Слабить мої нервы:
– На роботу тя ниє,
На єбаня сь – первый!
Ой, дuвчата молодинькі,
Якый я голоден:
Єбати бым ищи єбав –
Робити м ни годен.
Ой, дuвчата молодинькі,
Ни дайте ми вмерти,
Та буду вам за єбака
До самої смерти!
Кить дuвкы ннись ни давуть,
Та товды й ни треба,
Я инниськы потирплю –
Завтра ся наєбу.
Я дuвчати яв втыкати –
Зачинаву суванку.
А она, гибы й ни чує –
Спuвать собі спuванку.
Ой дуже ми, моя мила,
Врозуміти треба,
Ош чому ся вто ты смієш,
Кой я тебе єбу!?
Урвала ся струна,
Што май файно гула.
Та зєбав им тоту дuвку,
Што цїла щи была.
Пиля річкы, пиля броду,
Тай пиля поточка
Коли єбу білявину,
Вна зажмурять очка.
Дuвка спала и ни чула,
Як им спереду зайшов:
Уд пизды ключї украв им,
Наєбався, и пuшов.
Ой падав ми теплий дощик
На білу гузицю,
Кой єбав им в стозї сїна
Файну молодицю.
Та кукала зозулиця,
Кукавучи кукла:
Я лем в пичу скраю всунув -
Пича ся розпукла.
Тверду печать на пиздиня
Ударив дuвчати.
Типир туда нитко ни йде –
Хыба заєбати.
Што ты, Митю, дїтвачок?!
Дюґаш пичу копачом.
Ты пачмаґы з ся здыйми –
Чимысь иншым ї кыни!
Ни здри на ня, молодице,
Так ги я на тебе:
Докu палинкы ни упю –
Дотu тя ни зєбу!
Ни сувай ми по череву,
Бо черево бoлить.
Сувай ниже – де волося! –
Пича ти ся втворить.
Кой исьме ся присягали,
Онь ми ногы терпли –
Буду мати што єбати
До самої смерти.
Ой та біда, чоловіче,
Біда ми самому:
У жuн пічї ідять сїно,
А в мої – солому.
Довго вчив им ся у йога
Рвати целкы в оборогах,
По дорогах, в бороздах… –
Де лем є цїла пизда!
Та я собі на подї
Тинґирицю лущу.
Докu дuвку ни уєбу –
Дотu ї ни пущу!
Я на свальбі мойuв любцї
Ипно замузичив.
А потuм через перделу
Фест им загузичив.
Дїла чого я тя єбу
Легко догадатися:
Не обы дїти чинити,
Ай обы – єбатися!
Ой, Мигалю-чередарю,
Лымпавый Мигалю,
Дала м ти лем заєбати,
А ты вчинив Галю.
В нас дuвочкы чортоваті –
В каждuв Луціфер самый:
Пічї копачом пробили,
А вповіли, ош вто – мы!
Судили ня молодого
За малоє дїло –
За пичину кучиряву,
За білоє тїло.
Говорила м свому мужу:
– Ни чини на пуцї хыжу! –
Пича зайде, на хуй сяде –
Доґде цяткы хыжа впаде!
Мою хыжу вітер мете,
Попуд сторназ вода тече,
З жонов, з дїтьми я ни гварю –
Хожу селом, пю, курварю.
Я уд Брычкы
Просив пичкы.
Лем у Брычкы
Така звычка,
Што у пичку
Суне гычку!..
Казала сь ми, ош ми даш,
Кить упйиме алдомаш.
Мuй алдомаш упила,
Цїмборовику дала.
Казала сь ми динь при днї,
Ош даєш лише менї.
А богдай ти чорт в дїру,
Кить лягла сь пуд цїмбору!
Лежали сьме з білявинов
Звечора у чури.
Кой вказав им йuв, што маву –
Спудилися кури.
А кой менї білявина
Свою указала,
Та два быкы, два єбакы
Нацапкы упала.
– Та як ты ня, лигінику,
Файнинько гайцуєш!
Ци до рана гайцовати
Сяк файно збируєш?
– Ану шире розсунь нuжкы,
Бо я тото люблю!
Кыдьбы пуца ся вдорвала,
Я си нову куплю.
ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |
© Иван Петровцій
, 1996
