Петровций Иван
Иван Петровцій
ПОСЛЇДНЇ СПUВАНКЫ
РУСИНСЬКА ПОЕЗИЯ
:
СПUВАНКЫ ЦЇМБОРАМ ДЇТИНСТВА,
КОТРЫ СИСЇ СПUВАНКЫ ВЖЕ НИГДА НИ УЧУВУТЬ
ИВАН ПЕТРОВЦІЙ – Я
Што ми чинити у земли,
Кить в гробі ня поклали в зимлю?!..
Майперво – малинько подримлю
Там, де ми прадїды лягли.
А кой учуву, ош души
Уже ни мішать моє тїло,
Дїдuв зазвідаву всивілых:
Як лежите туй – розкажіть!..
И туй они ми повідять,
Ош грuб – єдно такоє місто,
Де тїлови ни треба істи,
Бо тїло червакы йзїдять.
Товды душа – кить она є! –
Зачинать истинно робити
На нарuд, без якого жити
Уже йuв можности ниє.
Живі ни знавуть што вто – рай!
Рай – вто кой свою чилядь любиш,
Рай – вто кой тя честувуть люде,
Добро чинити людьом – рай!
Подеко думать ош слаба
Умерлых прадїдuв робота.
Лем каждоденно – явно й потай! –
Душа ся трудить, ги раба.
Тяміть: и в мuй посмертный час
Я свої кріпости ни гублю.
Я вмер давно. Та я вас люблю –
Душа ми трудиться для вас!
ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |
© Иван Петровцій
, 1996
