Петровций Иван
Иван Петровцій
Б И Т А Н Г U С Ь К І С П U В А Н К Ы
С П U В А Н К Ы
З А Й О Б А Н Ы Х Р О Д А К U В
С П U В А Н К А З А М Ы Н К А В О Г О Б А Т И Ч К А
Напився батичко сливлянкы й черешнuвкы
На свальбі в первого сусїды курваша.
И потягнув го чорт до дешевої дuвкы –
Хоть пуца спала, та дрочилася душа.
А в тuм селови
Дuвкы файтові:
Всї тріперові – пичодайкы молоді.
Там францоватых
Ни зраховати –
Йих ни єбати, ай хуяти по пиздї!
Имився батичко за Анцю, ги за сливу –
Руками держить за нидойині цицькы.
При людьох Анця заголилася – щаслива! –
И пытать батичка, ай …тамкы хуй мняккый.
Хуй ни встає, хуй висить, ги гужовка –
Тонкый, слабый, ги нигодованый червак.
И в Анцину пизду товсту засунув бовтку
Сын батичкuв – щи нившколованый дїтвак.
Позирать батичко на єбучого сына,
Як тот засовує пуцищу, гикой меч.
И в батичка тече из пыска збісна слина,
А з пуцы мокрої в пачмаґы цяпле сеч.
И туйкы сталося, што мусїло ся стати –
Устав у батичка, гикой рудина, хуй.
И лем го Анци яв у пичу засувати,
Всьый задржав, и блїдый впав такый аттуй.
Видав, ни удержало батичково серце:
Уже й ни кываться – лежить собі мертвый.
А хуй стойить, стырчить – з пачмаґ, ги струк, продерся:
Товстый, челленый – навхтемашнї дны живый!
ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |
© Иван Петровцій
, 1996
