Петровций Иван
Іван Петровцій
НАШІ СПІВАНКЫ
:
СПІВАНКА ЗА ДОВГЫ
Я за палинку співаву
И за коняк дорогый.
Айбо нарід ківенує
Заспівати за довгы.
Татьбо всьым и всяды м довжен
Ут малых дітинськых літ.
Роднів мамі за тото лем,
Що ня вродила у світ.
Нянько каже: - Ты ни бався
Ис довгами, ги с огньом.
Бо мині сь навхтема довжен
За науку риміньом.
У вошколі вчитиль каже:
- Нигда вбысь ни забывав,
Ош мині за вто ись довжен,
Ош писати м тя навчав.
Вчитильови нич ни кажу -
Доста пілло ня учив -
Ліпше бым ни знав писати,
Айбо файно вбым личив.
Бо иннись тко личить файно,
Тот живе собі ги пан.
Я ни збаг тоту науку -
Ги в шовках, в довгах Иван.
Я ни знаву, ци ся найде
Чоловік дись на зимлі,
Вбым му долары ни довжен,
Маркы, форінты, рублі.
Ут кредиторів тікаву -
Вни за мнову по слідам!..
Кить имлять, наобіщаву:
- Завтра ддам! Вже завтра ддам!..
Вни ут мойих слів щасліві,
Онь йим уннимає річ.
Айбо сам я твердо знаву,
Ош ни буде с того нич.
Бо в таків страшнів крайині
Ут рожденія живу,
Що ни розумом, ни працов
Копійчины ни урву.
Были славні команішты
Й поздыхали в добрый час.
Щи страшніші дымократы
Грабовати стали нас.
Плюнув я на кредиторів -
Гірш ни буде, гикой є...
Лем єнна жінчовка ипна
Дащо задарь ми дає.
Нич взамін ни ківенує,
Хоть я нич и ни давав -
Д бога ми здоровля просить,
Вбым хоть рас в динь бировав.
Йсе йинна ми в світі радість,
Чоловіче дорогый,
Бо кой роблю вту роботу,
Забываву за довгы!..
ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |
