Петровций Иван

Іван Петровцій
НАШІ СПІВАНКЫ :
 

КУРТА БИСIДА ИС НАПОЛЕОНОМ

Я русин быв и єсьм. И буду
Натуру мати лем руснацьку.
Бывало я ходив на ламаня
В Ростовську область, ци - в Кiровограцьку.

У Комi я йшов на лiсоповал,
А стройити хыжi онь на Камчатку...
Куды лем ни метали мнов чорты,
Усяды м клав труда свого печатку.

Бывало я зберу свої куфры,
А у тайстры мириндi нафасуву,
И - ногы в рукы! - онь ся курдiлює,
По всьому нирушимому вандруву.

Союз урвався, врвалися гатары,
Та я свойих куфрiв ни вер ис рук:
Я русин быв и єсьм. И буде
Йивропа слухати мойих постолiв звук.

Привiс ня поїзд в Францию. В Париж.
Такых куфрiв ищи туй ни бывало.
Просто м на штацiйи на цiмент сiв,
И шовдыря м угрыз собi нимало.

Ублизовався ни єден француз,
Кой вiдiв як я хрумкаву цибулю.
Якась кiшассоня просила солонины,
А я йiв нарас: - Задарь ты ся впуляш!

Майперше я пiшов на пляс Пiгаль.
А там такi дiвкы - на мою душу! -
Цицькатi, гузицятi, а - пыскатi! -
Попытав бым, айбо куфры держати мушу.

После Пiгаль - пляс Итуаль, Версаль...
Заходив им куды м лише быв гонный.
Та на бiду май файный куфер мiй
Якыйсь чучмек украв уд ня в Сорбоннi.

За пару ннiв я спорознив тайстры,
Та и в куфрах вже iсти нич ни маву.
А на роботу ни бируть нигде -
Такых, ги я, туй, кажуть, ни приймавуть.

А бога вам француського, пак я
Быв принятый в Ростовi й на Камчатцi...
А туйкы сись задрипаный Париж!..
И вже минi лише єнно на гатцi:

Найти май старшого в сьiм варыши тупiм,
И ут душi ис ним поговорити -
Пак я сюды ни ковдошом прийшов,
Пак я сюды прийшов робити!

Три нны в Парижи я началника глядав -
Сходив им мерiї, ги прерiї, и - префектуры.
На мою душу, там паны всьi - дуракы,
А панiї, кить ни курвы, та - дуры!

Туй догадався я - в Береговi в дурдомi
Казав минi єден розумный пацiєнт,
Ош в Францiйи Наполеон май старшый.
И я найшов Наполеона пут момент!

Поправдi фiвник сись Наполеон! -
На площади Вандомськiв став по-панськы,
У тозi импираторськiв, так нагордо,
Онь вид у нього генерално секретарськый.

Ид ньому йду ласкавый, ги тиля,
Й, ги бiг приказав, кажу: - Славайсусу!
Я туйкы, чуєте, з Берегова прийшов...
Та, перебачте ми, бо м прийти мусив...

Туй тогу с себе звер Наполеон,
Протяг надо мнов руку: - Слава и навiкы!
У мене нниськы ниприйомный динь,
Айбо вiдiцького вже прийму чоловiка.

Я туй як гойкну: - Тко ты?! Полiглот!?
Що й по-руснацькы можеш говорити?!..
- Вто знавуть всьi: французы й русины
Народы у Йивропi май гоноровитi.

Я, памнятаву, щи м на Корсiцi ся вчив
Слова русинськi точно вымовляти:
Цобыркнути, здобаритися, льофа,
Манковы, фыска, нащивляти...

-Тямлю, тямлю, як ты Росiю нащивив...
-Давай ни будеме сякоє споминати,
Бо й ты типирькы нащивив Париж,
Щи й смiєш варышови сьому лати...

-Та я, кiть хоч, залаву и тобi,
Бо ты в сьiм варышови за бирова,
А що туй ипного? Курвы!
Та - мафiя совицька прездорова...

-Но, ты на мафiю язык ни пуннимай,
Бо мафiя у нас нацiонална.
Нацiоналный у нас Лувр. Нацiоналный - я.
Айбо ни тычмеся в сисе детално.

-Ни в що ся я ни тычу. Ты мiнi
Найди в сьiм варыши якусь роботу.
Бо докiть файно ни зароблю туй,
Ни на ступляй нигде ни пiду дотить.

На мене Бонапарт попризирав,
И звiдать: - Що сь валовшен учинити?
Чому тя вчили у вошколi? Ци щи маєш
Здоровля вбы у нас по-нашому робити?!

-Йой, бо ты робиш! А ты в них - бирiв.
Кить хоч, та с тебе буду примiр брати.
Авать иди собi та втпочивай -
Я мiсто тебе годен мало постояти.

-Ты хоч уповiсти, ош я куфры озьму,
А ты мою одiнеш тогу...
Ци ты и в тозi бысь держав куфры,
Ублепавлинi, вбыдранi, убогi?!..

Туй стою я. А ты в вас дома стiй.
Тко хоче жити в нас, та най ся кывать.
Я вiдiв и Берегово, й Осiй,
И знаву, ош у нас так ги у вас ни бывать.

-В Осойи я тебе ни вiдiв...
-Де ты быв,
Кой я туды проходив с катунами!..
Та ты ни вкручуйся, ай говори,
Що сь годен учинити свойими руками!..

-Я годен вчити по-француськы говорити
Дiти в ошколi...
- Но бо ты вповiв!..
Ци вже сь забыв, ош ты у Францiйи?!..
Но!? Що сь так побiлiв?!

Що начинила с вас совицька власть -
Нитко ни нащо ни валовшен.
Єнно лем файно чините: довгы -
И там ись довжен, й туй ись довжен...

Тебе, ниборе, ни спасе й Париж.
Бо де ты найдеш туй таку роботу,
Вбы ни робити нич, а грошi дiставати?!..
Ут смерти туй нитко тя ни всокотить...

-Я щи - писатиль... Я пишу книшкы...
-Тко?! Ты - писатиль!? Ни смiши гузицю -
В совицькый час писатильiв Карпаты ни дали,
Хоть датко там варив словесну кисилицю...

- Пак, що минi чинити?!
- Йди домi -
Пиши по-свому. Говори по-свому.
Майголовноє: всьо по-свойому роби -
На вгинь клади дрыва, а ни солому.

Кить думаш, ош учитиль ись - та вчи.
Писатиль - та пиши, вать тiнтов, вать цирузов.
Ни важно чим - лем важно вбы по-свому,
Й про своє. Як у Францiйи французы.

В Парижи доста свої ковдошнi -
Я уццiть с постамента вшитко вижу.
Й типир я вижу не лише тебе -
Я вижу у Карпатах твою хыжу.

Она тя чекать. Йди собi домi.
И дома зарабляй грайцарь кырвавый.
Та никай вбы в тя дiти ни голонны.
А слава? Нащо тобi - слава!?

Ростов, Кiровоград, Камчатка, Комi,
Париж - усьо для тебе ся минуло.
Чилянник має жити дома и для дома.
Вбы сиринча лицьом до тебе ся вбернула.

Ты русин быв и єсь. И будеш
Натуру мати лем руснацьку.
Для тебе лiпшої зимлi ниє й ни буде,
Ги родна - путкарпацька.

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |

© Іван Петровцій, 1996

Hosted by uCoz