Петровций Иван

Иван Петровцій
НАШІ и НИНАШІ СПUВАНКЫ
РУСИНСЬКА ПОЕЗИЯ :
 


Карел Гінек МАХА
(1810–1836 рр., Чехия)


СПUВАНКА ЗА МАЙ





               





               


Динь первый мая – вичїр быв,
         – вичuрньый май – любви хвала,
яло д днuв горлиця звала,
де хащов шум сосновый плыв.
Штось мнякко шепчучи, мох тих,
корч косичками колысав,
и славчик, млївучи, спuвав,
кой чув тонкый дербанкы дых.
Гладїнь воды у гущи хащї
звучала тайнов скрытых мук,
замкнув її озерный круг,
и лучї сонця в світ литящый
плыли крuзь воздух лазуровый
й світили, ги слызы любови.
Лучї у хмарї чистоты
дрыжали, ги свічкы малинькі,
й чеканя стрічї – час сятый! –
текло туманами легинько.
Здрів місяць на близьку звізду,
што ясноблїдо, блїдоясно,
гикой дuвча у жаждї страснuв,
таила звабу молоду,
в озерных водах лик свuй зріла
и в неземнuв любови млїла.
За берегом – хыжкы блїді
єдна д єднuв ся тулять ближе,
й, гикой в обыймах, ниже, ниже
ся нахылявуть ид водї,
а там стовпльом тонкым дерева
вбнялися в радости маєвuв.
На дальнuм крайи – пuтьма гор,
там тягнеся вд березї звор,
береза – вд зворови. Габами
вода тче сон. А над хащами
любовльов дыше всьый простор.
У світлї звізд сереброликuм
пуд дубом дuвчина сидить
и в даличїнь надводну никать,
а туй – близинько! – онь дзвинить,
вода бє в ногы синьов хмаров,
а мало дале –зеленаво,
щи дале – зеленояскраво,
далеко – яснuсть без гатара.
У нискuнченну даличїнь
дuвча взираєся очима,
и нискuнченна даличїнь
лем звіздами йuв мнякко блимать.
…………………………………..
Тихо бються габы у глухuв темнотї –
нuч синявым плащом йих укрыла
Платя білоє вдбилося в темнuв водї,
голос милый из хащі: Ярмила!
з вод глубокых: Ярмила! Ярмила!

Динь первый мая – вичuр быв,
         – вичuрньый май – любви хвала,
яло в днuв горлиця звала:
         – Ярмила! Ярмила! Ярмила!


Rambler's Top100

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |

© Иван Петровцій , 1999

Hosted by uCoz