Петровций Иван

Иван Петровцій
ПОСЛЇДНЇ СПUВАНКЫ
РУСИНСЬКА ПОЕЗИЯ :
 

ВОСЬМИШОРЫ


***

На мене ты руков махнула,
Щи й кажеш: нигда сь ни любила!..
Кить штось казала - вто вбманула,
Бо не было зо мнов ти мило.

Айбо кой вижу тя слызливов,
Та кажу ти в гuрку минуту,
Ош я - розумный и щасливый,
Бо дав им ти ся убманути.

***

Я ся днись по чесному признаву,
Ош за свої довгі шістдисят
Бuлш ги шістдисят раз полюбляв им,
Й каждый раз любови быв им рад.

Было дїло и в яри й на осїнь,
Лїто и зиму м ни проминув…
Слава Богу люблю я и досu,
Й каждый раз - її! - єдну!

***

За нашов хыжов у густющuв хащи,
Куды вночи и звірь ся ни пробирать,
Малоє потя голосом дрыжащым
Знакомо спuвать - онь душа завмирать…

Які бысьме ни были днись розумні,
А нигда бысьме вже ни розгадали:
Ци потята яли спuвати сумно,
Ци мы самі домак сумными стали…

***

Там, де Сuнявка скаче
По каміню ховзкuм,
Вже нитко ни заплаче,
Ош я - в гробі тїснuм…

Там забыли Ивана,
Ош - куріцмав й такый…
Мамин петек вовняный
Гріє мої кuсткы…

***

Молодый им быв, и - грішный!..
Грішный, айбо - молодый!
Днись - старый: живу неспішно,
Нич ни чинячи біды…

Я живу безгрішно й чесно.
Всьо - ги в пuллому кінї.
Лем тото - неинтересно
Вже й менї…

***

Донька вто ни знає, бо щи - молода,
А я вже - ни молодый…
Мене, слава богу, навчила біда
Як жити после біды!

В старому городци косіцї нові
Готовляться веричи цвіт.
Старі й молоді сьме - єднако живі,
Лем - ни єднакый нам світ…

***

Бріхню и люблю, и восхваляву! -
Віруй менї:
Брешу, хоть иппен хuсна ни маву
З тої бріхнї.

За вто, ош брешу, ни додївай ня -
Каждого дня
Брешу, бо - правда дуже нифайна,
Файна - бріхня!

***

Надоів ми, й бuлше не принаджу го,
Хоть сюды удянь жаждиво здрить,
Бо тото є, чилядкове, надьжога,
Што пыскує лем, пыскоче, пысконить.

Надоідливый, ги муха, надьжога,
Пустослuвный, многоговuркый.
Господи! створив такого сь нашто го?!..
Господи! убым лем ни такый!..

***

Янгел крозu половінь пролетить,
Нащивить малых, старых - слабых,
Ниваловшных, ковдошuв, поетuв… -
Уплодкuв наремної судьбы.

Я давно чекаву го, и вижу:
Близько махать крылами, спішить -
Янгел залїтає в мою хыжу,
Спрятану в такuв страшнuв глуши!

***

Довга нuч, а світло ся загасло -
Темно ся у хыжи, ги в норі.
Очи м запер, и стає ми ясно,
Ош аттак ми быти до зорі.

Думати, што было, вже м ни годен:
Там, у прuйшлому, - єдны страхы…
И ни хочу знати - кuлько годин…
Споминаву читані стихы.

***

Кланяш ми ся: "Добрый динь!" -
Айбо што ми з того -
Сижу собі я, ги пинь, -
Доброго - ничого…

Сижу в свойuв голытьбі -
Ты ня ни пудопреш…
Кажу так ги є тобі:
"Дуже динь нидобрый!.."

***

Ты з домu рітко де вже йдеш.
А дома - вткрыв корчажку,
Й коли напиваш ся єден,
Товды пянїєш тяжко.

Чому - єден?!.. Чому ты - пєш?!..
Яка тому причина?!.. -
Жоны - ниє..., дїти - ниє..,
Сусїды - ни родина…
Й - гuринька кажда днина…

***

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |

© Иван Петровцій , 1996

Hosted by uCoz