У куклы ся бавив піцїцькый Иван,
Из куклы стягнув будюґовы й віґан.
А мати позирать, смієся и каже:
– Кой уросте, сись йим подешто укаже!

Піцїцькый Иван – дуже читавый бімбов! –
Маріку на ґімбалцї в кертови ґімбав.
Та мотуз ураввся и брызнула кров –
Ацццяк погыбає велика любов.

Піцїцькый Иван вдинь огинь розоклав,
И угиль горячый в пачмаґы му впав:
Там, де штось ся хлипало, впстала дїра –
Дuвкам сись лиґінь бuлше ни цїмбора.

Піцїцькый Иван в чужuм кертї гуляв,
И повну тайстрину чиришинь нарвав.
Смертелно го вдарила в голову тиґла –
Сусїд каже: – Нашто рвеш, кой ни пристигла?!.

Піцїцькый Иван глядав грибы в хащинї,
И – раз! – пудорвався на спрятанuв мінї:
Ни встигли Йванка убыйняти страхы –
Ушыткого дуба вбплели ґилюхы.

Піцїцькый Иван копле яму глубоку,
Якыйись в ню батичко впав нинароком,
Йван цїментом яму вту нараз залляв,
Лем з цїменту батичкuв пуцлик стырчав.

Піцїцькый Иван лїз на хыжу, на вирьх,
Хыжчина стара – ни вдержала сись тирьх:
Челленоє й жовтоє здолu штось витко –
Ни пuде Йванко вже у гостї до тuткы.

Піцїцькый Иван звідав рuдного уйка,
Ош де мош купити такый мотуз туйка,
Што уйко на шию собі заязав,
Й на мотузї тuм ся файнo колысав.

Йванко на литїщи ґранату найшов,
Засунув ї в шпор, и в ошколу пuшов.
Бабка у шпорї огинь запалила…
Потому ї вшытко село хоронило.

Піцїцькый Иван у ошколї, у класї
Чинив остров брытвов аборт цїмборашцї.
Хоть плод закырвавленый хотїв щи жити,
Йван мусїв го твердо ногов розтрощити.

Директор в ошколї Ивана припер,
И кожу ушытку з Ивана издер:
Най, докu нова вдросте, Йван ся помучить.
Завто анатомію дїти изучать.

Кuсточка вд кuсточцї, пантликы в ряд:
Поїзд строщив дисятьох дїтвачат.
Піцїцькый Иван впят в ошколу иде –
Скоро ищи дисятьох приведе.

Піцїцькый Иван поступив в ПТУ,
А там му вповіли косити траву.
Иван мuцно косу у рукы вхопив –
Бuлш в ПТУ ся нитко ни учив.

Вже осїнь удходить, зима настає.
В піцїцького Йвана сухых дрыв ниє.
Сільраду вдалося йому запалити,
Типир ся ушытко село буде гріти.

Піцїцькому Йвану папірь дав поштарь,
Иван з папірьом тым пuшов у будар:
Стала в Ивана гузиця шовкова –
З обох бокuв быв тот папірь шмірґільoвый.

Піцїцькый Иван залитїв у будар,
В слабинькі дощкы быв страшенный удар.
Дощкы ся вломили, Йван сперся в гuнї –
Ни найде му втиць го й по нынїшнї днї.

Піцїцькый Иван гиринька смачно йзїв,
И вд мамы воды ся напити просив.
А мама дала му погар чемеріцї –
Дись рuк ни росли на могілї косіцї.

Піцїцького Йвана нянько любив,
Йванкови иржавый чуплак подарив.
Ба што тото голосно хряснуло так?! –
Йван няньови в ґорґоші стромив чуплак.

Піцїцькый Иван из вuтцьом фіґльовав,
И мийриґу в левеш вuтцьови налляв.
Отиць вмер, умер и піцїцькый лынґарь –
И втиць Иванкuв быв великй фіґлярь.

Піцїцькому Йванови рuдный отиць
Пудсыпав силної утровы в горниць:
У муках страшенных Иван умирає –
Писатиль-отиць сяк житя изучає.

Піцїцькый Иван наварив кляґаниць –
До смерти безногым му буде отиць.

В піцїцького Йвана быв нянько вадас.
Иван в свою бабку стрілив лем раз.
Отиць му вповів, коли бабка упала:
– Нашто сь стріляв, кой патронuв так мало?!..

Піцїцькый Иван никого ни звідав,
Взяв нuж и зарізав старинького дїда.
Втиць каже му: – Мняса на нuм ни так бивно,
И пuде на вашарї лем по три гривнї.

Піцїцькый Иван вхопив няньову пушку,
Вбы чути, што є в ньuв, приклав ї уд ушку,
Строщив штось, вто стрілило – хыжа в огнї,
Мозок, ги смолї, прилип уд стїнї.

Піцїцькый Иван у навилку лежав,
И перстом у небі звізды раховав.
Овuн бы очима всьо небо сходив,
Кыдьбы му ткось утяг ошвилы з груди.

Піцїцькый Иван у городци копав,
Якоєсь жилїзо мотыков дuстав.
Лабы – на сливі, а рукы – пуд дубом:
По мінї ни гuнно так ковтати грубо.

Піцїцькый Иван в автопарку гуляв,
Шпортнyвся, и в бочку из бензином впав.
Вбы ввідїти де є, ввuн швабликом чирькнув –
И бочка, и Йван дись литять й дотипирькы!

Піцїцькый Иван злого пса задирав,
И пес мало Йванови руку скусав.
Иван рот удопер и клацнув зубами –
Ни бyде уже того пса меже псами!

Піцїцькый Иван проплывав ріку Нїл,
И туйкы го йзїсти хотїв крокодїл.
Велика ріка уд кырви зчелленїла –
Иван плыве дале, ниє крокодїла.

Піцїцькый Иван ся навчив карате,
И думав ош нараз пятьох покладе…
Ни з кым ся ни єбе Иван з тої поры,
Бо – мусїв купити собі коштуры.

Піцїцькый  Иванко возився на санках,
Возилися тамкы й катуны на танках.
Кuсткы затріщали, вломилися санкы:
Иванка ниє, лем – катуны на танках.

Піцїцькый Иван у катунах служив,
И ґомбичку чорну в касарни строщив:
Ракета на Кыйов летить – чути гуркuт! –
Згорів Медведчук, а за ним такый – Суркіс!

Піцїцькый Иван истягнув з нuг онучї,
И внучами тыми украйинця мучив.
А вкрайиниць дыше й смієся невинно:
– Йсе запах родимої мої Вкрайины!

Піцїцькый Иван быв великый лынґарь –
Носив у пачмаґах товстенный біґарь:
Кой відїв шіковну. ногасту жuнчовку,
Біґарь уставав,  челленїла бімбовка.

Піцїцькый Иван быв великый дурак,
Бо вказовав жонам свuй довгый пуцак.
Айбо коли жонам тото надоіло.
Они Йвана ймили й пуцак уткусили!

Піцїцькый Иван быв великый поет –
Йому часто Муза чинила мінет.
А Йван свої верші довженні писав
Лем тым, што ввuн Музї у пысок давав.

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |