Петровций Иван

Иван Петровцій
ПОСЛЇДНЇ СПUВАНКЫ
РУСИНСЬКА ПОЕЗИЯ :
 

СПUВАНКЫ ЦЇМБОРАМ ДЇТИНСТВА,
КОТРЫ СИСЇ СПUВАНКЫ ВЖЕ НИГДА НИ УЧУВУТЬ
              ВАСИЛЬ ЛУКUВ

Сись світ, утравленый людьми,
Житя, убитоє живыми,
Мы ни розмнякшиме слызми,
Ани проклятями твердыми.

Менї казав ись: "Йване, тям! –
Меже живых ни было раю:
Тко раз лем уйшов из житя,
Уже назад ся ни вертає!.."

Попав ты в рай, авать у ад?!..
Бо вмер ись доста давновато,
Айбо ни верташся назад,
Й нич ни даєш за себе знати.

Лем што дадуть нам вты знаня,
Ош бысьме й годны йих добыти?! –
Ни знаву, Васю, де бріхня,
Авать де правда годна быти.

Бо што тобі уповім я,
И што для тебе моє слово?! –
Василю! Вся твоя сім’я –
Отиць ти, мати, два братове

Лежать в могилах. Й щи я взнав:
Завісилася твоя мати,
Вuтця кuнь возом затоптав,
Й ты мусїв тяжко умирати:

Вбі ногы дохтор ти вдрубав…
А кой малі сьме были, Васю,
Тебе нитко ни перегнав,
Никому в бігу ты ни дався!..

Прuйшло й дїтинство, й всьо житя,
Што вже го й сам Бог ни вертає,
Й тобі я кажу: "Васю, тям! –
Мы дїтваками жили в раю!"

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |

© Иван Петровцій , 1996

Hosted by uCoz