Петровций Иван

Иван Петровцій
Б И Т А Н Г U С Ь К І  С П U В А Н К Ы
 

С П U В А Н К Ы      З А       Й О Б А Н Ы Х       Р О Д А К U В




С П U В А Н К А  З А  В С Я Д Ы С Я Є Б У Ч У  С Т Р Ы Й Н У

Ий бо стрыйна мала тїло,
Ги туляйку для пизды!
И сама ся розуміла
Што до чого и куды.

Здриш на ниї – дух ни сперти!
Йдеш до ниї – бугайом!..
Молодов хотїла вмерти
Лем – пуд замашным хуйом.

Што – хотїла?! – Умирала!
Й ко на нuв быв – умирав:
Наша стрыйна так давала,
Ги нитко щи ни давав!

А кой стрыйна была дuвков,
Ляже в ясла у хлїві,
Пуд гузицю – круглу цuвку,
Розчепарить ногы вбі,

Де сьте, хлопы!? До роботы! –
Всьым до пічї вткрытый путь:
Вфаралловані єботов
Хлопы нацапкы падуть.

Дaвно случаї бывали
В молодuв ищи єбни:
Нараз троє ї єбали –
Вни вмирали, а вна – ньи!

Кить у хыжи ся єбала,
Як на постели дала,
Так и на земли давала.
Треба, та й на шпор лягла.

Хуй твирдїв, и мнякли меблї,
Кой на них лем стрыйну клав.
Што такоє файна єбля,
Знав лем тот, ко ї єбав.

Стрыйна ся єбала в кертї,
А было – й на арсаґу,
Лежа, стоячи, приперта
В рuщу, в сїнї, на снїгу,

В сїньох, в шпайсї, пуд сторназом,
На гордові, в бударї,
У чури, в сїльськuм коргазї,
Сохтовала в стежарї.

Динь и нuч без будюґовuв,
Ты лем зaголи вїґан,
Всьо по ленїнськы: готова! –
Иппен туй на будь баран.

Ци щи лїпше баранови? –
Має рогы, вба твирді:
Кить застромиш йих файтово,
Буде празник у пиздї.

Празникyє стрыйна файно –
За добу ачий по стох!
Айбо раз єдного рана
Чує стрыйна – штось ни вто:

Там, де в ниї были лабы,
Штось булькоче, ги в водї!..
Чує – квакавуть дись жабы…
Никать – вто в ниї в пиздї.

А місто пизды – мочило!..
Вся розєбана, ги фрац,
Щи зыбрала, сиґінь, силы –
Молиться в послїдный раз.

Туй ся вна перехрестила,
Склала рукы на цицькы
И – шубовснула в мочило.
Лем забулькали булькы…

ЗАГОЛОВКЫ | Пишіть! |

© Иван Петровцій , 1996

Hosted by uCoz