Єден!
Чуєш? шепчуть пuвночи уста:
Два!
«В час, кой всяды мрак и нїмота,
Три!
Кой ся вткрыла неба чорна глубина,
Чотыри!
Пробудила м ся вд геверuвного сна!
Пять!
Світотвора тайну з безны пuзнаня
Шість!
Ни зачириш думков суветного дня.
Сїм!
Вна скорботу пряче в серци, ги в огни –
Вuсuм!
Потuк радости щи в бuльшuв глубіни!
Дивять!
Най скорбота каже: – Мы ся минеме, гикой габа!
Дисять!
Шепче радuть: – Наша в Вічности судьба!
Єденадцять!
Тайный голос вдбивать: – … в Вічности судьба!..»
Дванадцять!
* * *
ЕССЕ НОМО
Тко я й уткuть – добре знаву.
Чуда чамняно чекаву
В часї куртого житя.
Світить вшытко, кить кыну го,
Тлїє вшытко, кить лишу го:
Я єм – половінь! вгинь – я!
* * *
БОСОРКУНСЬКА СИЛА
Сидячи в здурілuв шіфі,
Я ни дамся днись бідї,
Хоть летить, ги в небі потя,
Моя шіфа на водї.
Даличїнь искріє сріблом,
Час уснув. Пространство спить.
Вдну в ня оком величезным
Босоркунська сила здрить.
